Проблема незалежного православ’я в Україні не дозволяє говорити про те, що Україна має завершену політичну незалежність. І події останніх років – війна на сході України та анексія Криму – підтверджують справедливість цього висновку. Канал російського духовного впливу на мешканців України залишається відкритим.
Всі держави свого часу надзвичайно уважно ставилися до питання духовної безпеки. Як тільки вони отримували політичну незалежність, одразу ставилося питання автокефалії Православної Церкви. В Україні опір самостійності Православної Церкви ставить Москва.
Оскільки Україна не має Помісної Церкви, Московська Патріярхія проголошує Україну своєю „канонічною територією“, що не відповідає дійсності і про це є кілька спеціяльних заяв Константинопольських патріярхів.
Москва говорить, що ідея автокефалії – це ідея часів незалежности України. Насправді ідею помісности (автокефалії) Київської митрополії сформулював Митрополит Іларіон Київський ще в ХІ ст. Але ідея Іларіона не змогла втілитися у життя, оскільки українці так і не вибороли свою державність у традиційному розумінні.
Насправді Україна не створює Помісну Церкву, а конституює її. Конституювати – це означає установлювати, утверджувати. Йдеться не механічне об’єднання напрямів, які сьогодні є в православ’ї на теренах України. Конституювання – це передусім об’єднання на певній ідеологічній плятформі, яке призводить не лише до визнання Церкви, але й до якісно іншого розвитку православ’я, що нині життєво необхідне для цієї конфесії.
Сьогодні це життєва необхідність, умова дальшого розвитку України як цілісної держави. Помісна Церква дає більші можливості для цілісного розвитку православ’я в Україні, зміцнює державність, стає чинником відновлення ментальности українського народу. Також Помісна Церква буде протидією тотальній русифікації.
Помісна Церква допоможе церквам виконувати свої соціяльні доктрини. Православний християнин покликаний любити свою вітчизну, яка має територіяльний вимір, і своїх братів по крові, які живуть по всьому світі. Така любов є одним із способів виконання заповіді Божої про любов до ближніх, що включає любов до своєї родини, одноплемінників і співгромадян.
Україна має певну статистику: віруючі переходять до Київського Патріярхату чи Автокефальної Церкви. Але православні, на жаль, не мають реального механізму зміни юрисдикції‚ тому громади, що виходять з-під Московського Патріярхату, роками судяться за своє майно. Корумпованість українських судів часто перекреслює зусилля ініціяторів переходу, бо громади залишаються без храму і церковного майна. Москва ґав не ловить – прихильники „русского міра“ створюють маленькі групи пенсіонерів‚ які раптом починають будівництво нового храму за гроші Москви. І в багатьох селах ці храми вже зведені. А наступним етапом буде перетягування до себе громадян шляхом економічного підкупу. У такий спосіб Московський Патріярхат намагається зберегти свій вплив на населення України та створити хоча б умовну альтернативу Київському Патріярхатові.
Українська Помісна Православна Церква має стати ґарантом національного пробудження й відродження‚ чинником здійснення національних ідей.