Демографія‚ якщо коротко‚ – це наука про населення країни‚ його склад і його рух у сторону збільшення чи зменшення. Самозрозуміло – якщо зменшення швидке і надмірне‚ то це не може не мати неґативного‚ гальмівного вппливу на розвиток даної спільноти. Що в цьому питанні демографія свідчить про українську державу? Які процеси там відбуваються і чи є вони лише кількісними‚ чи також виявляють себе на глибшому рівні людсього співжиття‚ віддзеркалюються в самому людському світовідчуванні і світорозумінні?
Очевидною є‚ на жаль‚ тенденція до таких демографічних змін‚ котрі‚ якщо не вжити рішучих і ефективних заходів‚ можуть перерости у небезпечну кризу. Експерти ООН прогнозують‚ що у випадку‚ коли ситуація не зміниться на краще‚ за 30 наступних років Україна втратить ще 10 млн. свого люду. Й не тільки через еміґрацію‚ а й через дуже несприятливе співвідношення між народжуваністю і смертністю: статистика стверджує‚ що тепер в Україні на 100 померлих припадає тільки 56 новонароджених.
Фактом є‚ що на початку 1990-их років населення країни становило 52 млн. осіб‚ а нині їх – на 10 млн. менше‚ й то не рахуючи мешканців анексованого Росією Криму. Щоправда‚ якісній аналізі заважає те‚ що вже 17 років держава на робить перепису. Згідно з переписом 2001 року‚ населення тоді складало майже 48.5 млн. осіб: 32 млн. міського і вдвічі менше – сільського. З того часи чинників‚ що ведуть до змешення кільости населення‚ не меншає‚ а більшає. Головний з них – економічна слабкість держави‚ матеріяльна бідність більшости населення‚ від якої люди намагаються рятуватися‚ знаходячи працю в сусідніх країнах – Польщі‚ Чехії‚ Італії‚ Португалії.
Але ж хіба не залишаються вічною істиною мовлені Господом слова: „Не хлібом єдиним жива людина…“? Хіба люди не залишалися людьми навіть в роки страшних голодоморів і кривавих сталінських масових репресій? Хіба вже ні для кого нічого не значить сама Україна – як безмежний‚ невичерпний світ національної культури‚ народних традицій‚ народної мудрости? Адже для того‚ щоб побачити позитивні процеси‚ досить поставити перед очима реальну картину останніх чотирьох років‚ протягом яких сотні тисяч українців зі зброєю в руках захищають свою батьківщину від московських окупантів. Хіба це не той чинник‚ що в більшій мірі‚ ніж навіть економічний‚ сприяє формуванню національної самосвідомости‚ становленню національної ідентичности?
Завдання полягає в тому‚ щоб цей чинник винести на поверхню суспільної свідомости. Дві революції‚ попри їхнє очищаюче значення‚ не принесли 100-відсоткового позитивного результату‚ він може прийти від революції духовної‚ Революції Любови до рідної землі. Певна річ‚ здійснити її можуть молоді‚ не забруднені політиканством сили.
„Визначальним елементом життя мають стати цінності“‚ – каже колишній в’язень совєтських тюрем Мирослав Маринович. З цією думкою неможливо не погодитися.