16 січня 1918 року на засіданні Генерального секретаріяту М. Ковалевський повідомив, що в Одеській військовій окрузі формуються українські частини на добровільних засадах. На прохання В. Павленка, що очолював Одеську військову округу, Генеральний секретаріят ухвалив передати 400 тис. рублів з продовольчих сум (раніше йому вже було виділено 100 тис. руб.). Генеральний секретаріят ухвалив рішення, що українське телеграфне аґентство є державною установою, законопроєкт про скасування посад директорів і інспекторів народних шкіл. Генеральному писарству доручили скласти текст присяги на вірність УНР.
16 січня 1918 року на засіданні Малої ради УНР ухвалили закон про створення народного війська (народної міліції) для оборони УНР від зовнішнього нападу. Пропонувалось утворити три корпуси інструкторських кадрів з різних видів зброї відповідно до трьох військових округ – Київської (Київщина, Поділля, Волинь), Харківської (Харківщина, Чернігівщина, Полтавщина) і Одеської (Херсонщина, Катеринославщина і Таврія).
Водночас Військовому міністерству надавався кредит у сумі до 400 млн крб. Воно мало приступити до повільної демобілізації сучасної армії по роках служби.
16 січня 1918 року комісар Кратовитів повідомив з Бахмача, що становище в Конотопі і Бахмачі ускладнилось: козаки залишали Бахмач, не бажаючи битися, за їхньою заявою, з братами.
Об’єднане засідання Всеукраїнської і Київської рад солдатських депутатів, полкових комітетів і представників від частин київського гарнізону заслухало повідомлення делеґатів, що мали доручення переговорити з народними комісарами уряду Росії по прямому дроту і ноту Генерального секретаріяту, в якій він пропонував народним комісарам приступити до мирних переговорів. Різкій критиці піддали позицію солдатів полку ім. Т. Шевченка, що заявили про свою відмову виступати проти російських військ. Збори ухвалили постанову звернутись з заявою до всієї революційної демократії Росії. Небажання уряду Росії відкликати свої окупаційні війська і укласти перемир’я для ведення переговорів про мир, говорилося у постанові, свідчить про те, що оборона стає обороною всіх здобутків революції в Україні.
І рівно через рік 16 січня 1919 року Державна рада УНР за участю членів Директорії і уряду УНР, представників українських політичних партій і громадських організацій: Української партії соціялістів–революціонерів, Української соціял–демократичної робітничої партії, Української партії самостійників–соціялістів, Селянської спілки, командування Січових стрільців обговорила перспективи української боротьби – подальшого розвитку держави. Нарада відкинула пропозицію Січових стрільців про запровадження військової диктатури, але не дійшла єдиної думки про подальшу орієнтацію – на радянську владу чи Антанту.
Допоки одні задурені московською радянською пропаґандою разом з московськими маріонетками „радилися“, блокували вимоги командування Січових стрільців про запровадження в Україні для її порятунку військової диктатури, москалі окуповували Україну!
В таких умовах Директорія УНР зважилася на військові дії, і 16 січня 1919 року Директорія УНР, зважаючи на двомісячне перебування російської окупаційної армії на території України, у відповідь на неоголошену на цей раз збройну аґресію москалів, вимушена була знову офіційно оголосити другу в ХХ столітті російсько–українську війну більшовицькій Росії, яка офіційно не завершена (ні акту капітуляції ніхто з того моменту не підписував, ні навіть чергового „тимчасового мирного договору“, ні параду перемоги москалів теж не було) і продовжується, тепер вже активізацією чергової збройної аґресії москалів.
Рівно через рік після початку першої російсько-української війни і через півроку після підписання москалями 12 червня 1918 року з УНР тимчасового мирного договору, 20 грудня 1918 року окупаційні війська Окремої групи військ Курського напряму, командував якими Володимир Антонов–Овсієнко, вже без оголошення війни почали наступ на Україну з Курська на Чернігівщину і Харківщину, захопили Харків і Миколаїв.
16 січня 1919 року проросійський Тимчасовий робітничо-селянський уряд України відмовився від визначеної Центральною радою назви держави – Українська народна республіка.
Військова організація України виявилася дуже слабкою, а тому неспроможною дати належну відсіч окупантам. Сили були явно нерівними. Але на захист України встали війська УГА, які фактично билися з окупантами-москалями на три фронти – з Червоною та Добровольчою арміями та ще й з військами Антанти.
16 січня 1920 року 1-ий корпус УГА вимаршував до району Жабокрич-Торканівка-Гонорівка, 2-ий корпус просувався в напрямку на Бершадь, 3-ий корпус рухався вздовж залізничної дороги Бірзула-Чубівка.
16 січня 1920 року Антанта ухвалила рішення про припинення економічного бойкоту радянської Росії. Нечисленні петлюрівські гарнізони і небоєздатні селянські, козацькі загони не витримали серйозних випробувань і вимушені були перейти Збруч!
Били москалів під Синіми водами, під Конотопом, вибили з допомогою німців за межі України, звільнили велику частину Донбасу і вийшли на міжнародно визнаний кордон УНР з 30 квітня 1918 року. Поб’ємо з допомогою цивілізованого світу і нині!