26 січня, 2023

Державна дисципліна – важлива річ

Президент України Володимир Зеленський стверджує‚ що сьогодні українська держава сильна‚ як ніколи раніше‚ тому її присутність в европейських та евроатлантичних структурах не послабить‚ а ще більше зміцнить їх. Це правда.

Водночас тут доречно нагадати прислів’я: не було щастя‚ то нещастя помогло. Вже майже рік триває український збройний опір кривавій московській орді. Весь цей несамовито тяжкий період наші брати і сестри засвідчують перед людством і‚ головне‚ – перед самими собою величезну здатність до національної солідарности‚ до світоглядної та ідейно-політичної єдности‚ до просто вражаючої самоорганізації.

Спонукує до цього не так влада‚ як найвища з усіх мотивація людей – боротьба за рідну землю‚ за життя і свободу. Саме ця обставина змушує весь український суспільний організм діяти у вищій мірі злагоджено‚ в чіткому ритмі‚ мов годинник.

Певна річ‚ яскравим і повчальним прикладом відповідального ставленням до свого святого обов’язку є Збройні Сили України. Сьогодні вони – обличчя Української держави‚ обличчя державної дисципліни і самодисципліни.

Державна дисципліна – це те‚ чого в Україні не може бути забагато. Знаємо фатальну інституційну розбалянсованість у попередні роки і десятиріччя‚ коли суспільство не спромагалося тягнути „в один гуж“‚ коли до непрофесійности державних службовців додавалося або їхнє таємне проросійство і‚ отже‚ свідоме шкідництво Україні‚ або бажання нажитися за державний рахунок.

Попри те‚ що нинішня воєнна реальність зобов’язує українську владу зосередити всю увагу і всі сили на битві з Росією‚ питанням державної дисципліни в жодному разі не можна легковажити. Ось Верховна Рада ухвалила закон про відповідальність вояків за виконання наказів їхніх командирів. Але – тим більше! – такий самий закон‚ підказаний воєнним часом‚ мав би діяти і щодо кожного державного службовця. На жаль‚ це не так. Годі зрозуміти‚ наприклад‚ чому депутат від „Слуги народу“ Олексій Ковальов‚ який в час загарбання московитами Херсонщини перейшов на бік ворога й невдовзі був убитий українськими партизанами‚ досі вважається діючим депутатом парляменту?

Або чому понад 20 депутатів з фракції „Слуга народу“ і з Опозиційної пляформи „За життя“ спокійненько від початку війни засмагають на закордонних курортах‚ а їхні депутатські картки вважаются дійсними?

Або таке: всідає в один гелікоптер весь керівний склад Міністерства внутрішніх справ‚ в повітрі стається трагедія‚ всі гинуть. Але ж державна дисципліна передбачає‚ що в часі війни урядовці мусять бути дуже обачними і діяти поодинці‚ а не збиратися цілими групами.

Сюди ж належить дуже занепокоюючий випадок з приватною поїздкою Володимира Зеленського до Оману в лютому 2020 року. Це було не лише порушення державної дисципліни – він протизаконно ризикував своїм життям‚ життям президента‚ і це був ризик для усього суспільства.

Не кажемо вже про самодисципліну‚ про самоповагу – самі закони повинні бути на сторожі держави і її функцій. Адже кожен державний службовець‚ кожен народний депутат складає цю присягу: „Усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю, що буду вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права, свободи і законні інтереси людини і громадянина, честь держави, з гідністю нести високе звання державного службовця та сумлінно виконувати свої обов’язки“.

Чи щось чули ми бодай про один випадок‚ коли порушення присяги потягнуло за собою суспільне обговорення і законне покарання?

Де бракує особистої самодисципліни‚ там має забирати подвійний голос державна дисципліна і закон.

Коментарі закриті.