15-18 січня 1941 року у Львові в приміщенні обласного управління НКВД відбувся великий політичний „Процес 59-ти“ (інша назва – „Процес другої екзекутиви ОУН“). Саме стільки молодих ОУНівців – віком від 15 до 30 років – потрапили на лаву підсудних.
Перед судом постали 59 молодих українців, переважно, студентів львівських вищих шкіл. Їх обвинувачували у приналежності до ОУН, в антирадянській та терористичній діяльності, шпигунстві на користь Німеччині та підготовці повстання проти радянської влади.
У них вилучили літературу із закликами до боротьби за Українську державу.
Шпигунство полягало у переході радянсько-німецького кордону по націоналістичну літературу від Проводу ОУН. Провід перебував у Кракові (зона німецької окупації Польщі).
Судовому процесу передувало тривале, понад чотиримісячне слідство, що відзначалося використанням характерних для сталінського часу методів терору, приниження та катувань обвинувачених. Слідчі забороняли заарештованим спати, а допити проводили вночі.
Голова суду – Юрко, засідателі – Пентакова та Горовенко, прокурор – Харитонов (за чутками Руденко), оборонці – Роман Криштальський, Василь Жовнір, Іван Скибінський, інші. Процес 59-ти, подібно до всіх політичних процесів у СРСР у тому часі, був закритий. Нікого з громадськості, також і родичів підсудних, на залю суду не допустили, проте сам суд був показовим.
Серед обвинувачених було 37 юнаків та 22 дівчат віком від 16 до 30 років (наймолодшими учасниками процесу були Марія Наконечна та Михайло Чарковський, яким ще не було 16 років): 13 студентів Львівського університету, 6 студентів Медичного інституту, 3 студентів Політехнічного інституту, а також 12 гімназистів, 6 випускників вищих шкіл, 5 випускників гімназій. Більшість із них – підпільники ОУН від члена „Юнацтва“ до заступника провідника Крайового проводу Івана Максиміва. Вони виконували різні ролі та завдання, а багато із них навіть не знали одне одного. Серед обвинувачених націоналістів був майбутній командувач УПА-Північ Дмитро Клячківський (псевдо „Клим Савур“). Також до числа підсудних потрапили не-члени ОУН. Суд виніс рішення розстріляти 42 ОУНівців, з яких 11 дівчат.
Серед арештантів-смертників був Дмитро Клячківський – у майбутньому перший командир УПА.
Не привчений до радянської судової практики адвокат Роман Криштальский, захищаючи молодь, вигукнув: „Та це ж цвіт української молоді!“.
„Це були мужні і зворушливі слова, – пише у спогадах Люба Комар. – Після грубої лайки прокурора на нашу адресу вони чудовою музикою прозвучали в наших вухах та гордістю наповняли наші серця. Вони назавжди глибоко закарбувалися в нашій пам’яті. Але у той час, усвідомлюючи, де ми є, наше душевне піднесення затьмарила тривога: чи не сяде з нами на лаву обвинувачених наш добрий, але необачний оборонець?“.
Засуджені особи (рік народження та вироки): Безпалько Ірина-Орися (1921, 10+5+5 років, Верховний суд СРСР замінив вирок на 8+4), Березовський Кость-Арпад (1914, розстріл); Берест Роман-Мар’ян (1897, розстріл); Боднар Анна (1917, розстріл, Верховний суд СРСР замінив вирок на 10+5); Булка Орест (1922, 10+5+5, Верховний суд СРСР замінив вирок на 6+3); Винників Наталя (1920, розстріл, Верховний суд СРСР замінив вирок на 10+5); Вовк Микола (1911, розстріл); Волошин Олена (1898, розстріл, Верховний суд СРСР замінив вирок на 10+5); Гаврилишин Мирослав – старший брат Богдана Гаврилишина (1923, 10+5+5, Верховний суд СРСР замінив вирок на 6+3); Гончарук Богдан (1912, розстріл, Верховний суд СРСР замінив вирок на 10+5); Горбаль Роман (1919, розстріл, Верховний суд СРСР замінив вирок на 10+5); Гошко Микола (1890, розстріл); Грицай Марта (1920, розстріл, Верховний суд СРСР замінив вирок на 10+5); Данилевич (Рубінський) Василь (1910, розстріл); Думанський Михайло (1915, розстріл, Верховний суд СРСР замінив вирок на 10+5); Думанський Петро (1913, розстріл); Думанський Степан (1918, розстріл); Дяків Роман (1904, розстріл); Єднорог Богдан (1919, розстріл); Жидик Григорій (1913, 10+5+5, Верховний суд СРСР замінив вирок на 4+2); Зубач Ірина (1923, розстріл, Верховний суд УРСР замінив вирок на 10 років концтаборів); Клак Петро (1911, розстріл); Клак Софія (1917, 10+5+5, Верховний суд СРСР замінив вирок на 8+4); Клячківський Дмитро (1911, розстріл, Верховний суд СРСР замінив вирок на 10+5); Ковалюк Володимира (1915, розстріл); Коверко Дарія (1922, розстріл, Верховний суд СРСР замінив вирок на 10+5); Комар Володимир (1917, розстріл, Верховний суд СРСР замінив вирок на 10+5); Комар Любов (1919, розстріл, Верховний суд СРСР замінив вирок на 10+5); Костишин Юрій – Марків Юрій (1919, розстріл); Кохман Ганна (1922, 10+5+5); Коцюба Тарас (1918, розстріл); Крупа Теодозій (1918, розстріл, Верховний суд СРСР замінив вирок на 10+5); Куницький Богдан (1922, розстріл, Верховний суд СРСР замінив вирок на 10+5); Левицький Олег (1921, розстріл, Верховний суд СРСР замінив вирок на 10+5); Максимів Іван – „Бард Богдан Андрійович“ (1913, розстріл); Малащук Людвига (1915, розстріл, Верховний суд СРСР замінив вирок на 10+5); Матвійчук Андрій (1913, розстріл); Матвійчук Микола (1909, розстріл); Матковська Марія (1921, 10+5+5, Верховний суд СРСР замінив вирок на 8+4); Матла Олена (1917, 10+5+5); Наконечна Марія (1924, 10+5+5); Нирка Станіслав (1920, розстріл); Онуферко Степан (1923, розстріл, Верховний суд СРСР замінив вирок на 6+3); Пакуляк Михайло (1913, розстріл); Пецух Михайло (1920, розстріл, Верховний суд СРСР замінив вирок на 10+5); Пик Ірина (1918, розстріл, Верховний суд СРСР замінив вирок на висилку за межі СРСР, оскільки обвинувачена мала громадянство США); Попадин Ольга (1923, 10+5+5, Верховний суд СРСР замінив вирок на 5+3); Притуляк Стефанія (1915, 10+5+5, Верховний суд СРСР замінив вирок на 6+3); Світлик Лідія (1924, 10+5+5, Верховний суд СРСР замінив вирок на 5+3); Слюзар Дмитро (1919, розстріл, Верховний суд СРСР замінив вирок на 10+5) Сороківський Семен (1912, розстріл); Ставарська Галина (1920, 10+5+5, Верховний суд СРСР замінив вирок на 5+3); Старка Богдан (1922, 10+5+5, Верховний суд СРСР замінив вирок на 6+3); Столяр Галина-Олена (1917, розстріл, Верховний суд СРСР замінив вирок на 10+5); Тисляк Степан (1918, розстріл); Чарковський Михайло (1924, ув’язнення в таборах, Верховний суд СРСР замінив вирок на 6+3); Шенгера Петро (1920, розстріл, Верховний суд СРСР замінив вирок на 10+5); Шухевич Наталя (1922, 10+5+5, Верховний суд СРСР замінив вирок на 5+3).
Перед судовим засіданням справа Богдана Грицеляка (1923) була виділена в окреме провадження, тому процес фактично став „процесом 58-ми“.
Підсудним було призначено адвокатів, але захист отримав частину справ для ознайомлення тільки напередодні засідання, відповідно, не було фізичної можливости ознайомитися із матеріялами. Зрештою, суд відбувався формально і тільки затвердив прокурорське обвинувачення.
19 засуджених було розстріляно одразу після закінчення судового процесу – на Йордан і після різдвяних свят; засуджені самі копали рови-могили, в яких полягли; зариті на Левандівці. 24 отримали по 10 років ув’язнення (серед них – Дмитро Клячківський), 15 осіб отримали від 8 до 4 років тюрми, одну обвинувачену депортовано за кордон.
Решта підсудних були засуджені до 10-літнього ув’язнення з наступними засланням та позбавленням громадянських прав. У мотивації рішення суду зазначалося, що суворість вироку зумовлена тим, що „майже всі підсудні заявили в судовому засіданні, що не хочуть зупинити ворожої діяльності проти Радянської влади та заявили, що будуть продовжувати ворожу роботу при всяких умовах“.
Невдовзі, рішенням колеґії Верховного суду СРСР від 15 березня 1941 року, справу переглянули і тим, хто ще залишився живим, змінили міру покарання також на 10 років у таборах.
На процесі було названо понад 250 членів ОУН. 20 і 21 червня в’язнів, за винятком 4 дівчат, що були хворі і 23 червня втекли з Бригідок, вивезли до в’язниці в Бердичеві.
З наближенням німців сторожа підпалила тюрму. В’язні розбили двері камер і спробували втекти, але, обстріляні, повернулись до камер. Після втечі сторожі вийшли на волю. Загинули О. Левицький і М. Пецух.
Матеріяли кримінальної справи „Процесу-59-ти“ у 8 томах сьогодні зберігаються в Галузевому державному архіві СБУ. Один із томів справи був втрачений вже у 2000-их роках в архіві СБУ у Львівській області, і хто знищив, мабуть, найважливіший том справи ніхто й не збирається шукати.