Владика Борис Ґудзяк приїхав до України, аби, за його словами, побути поруч у біді, побачитися з воїнами, зрозуміти нагальні потреби. З ним мала розмову 29 травня Вероніка Саврук з Українського католицького університету.
Владика Борис Ґудзяк. (Фото: Лесик Урбан)
Після двотижневого перебування в Україні і тижня в Римі 24 лютого я був у Парижі. О 6-ій ранку о. Роман Остап’юк прибіг до моєї кімнати і каже: „Вставайте, війна“. Як і всі ми, я пережив шок. Але це не було несподіванкою. Війна вже тривала 8 років. Різні міжнародні розвідки чітко говорили, що повномаштабна війна почнеться з дня на день, з години на годину. 21 лютого Президент Росії Володимир Путін виступив з ганебною доповіддю, насиченою ненавистю до всього українського. І відбулася інкорпорація так званих республік ДНР і ЛНР в Росію.
І з першого дня ми побачили, як гідно Україна бореться зі злом. У світі – Америці, Франції, Нідерляндах, Польщі – є однозначна оцінка, що Україна на стороні добра, а Росія неспровоковано нападає, нищить.
Війна травмує. Але якщо її зустрічати з вірою, розуміти, що після тілесної смерти починається вічне життя, все набирає іншої перспективи. Людина, яка чує Боже благословення, дивиться інакше на війну. Вона відчуває Боже милосердя, гостинність, слова Божі, які промовляють: „У Моєму домі є багато кімнат“. Людина з вірою по-іншому переживає перспективи страждання і смерти, аніж та, в якої тієї віри немає.
В Україні є стільки добровольців, воїнів, які готові проявляти найвищу любов, бо „Ніхто більшої любови не має над та, яку хто свою душу поклав би за друзів своїх“. (Ів. 15,13). В Україні люди віддають своє життя, бо знають, що є щось більше, ніж земне життя. І це дивує світ. Зараз переосмислюється все: світова система, безпекова політика, система харчування, енерґетики. Українське питання провокує ґльобальні зміни, перш за все через те, що в Україні є віра, українці вірять в цінності, які не продаються, за які люди віддають життя.
Попри те, що Росія має в 10 чи в 20 разів більше озброєння, фінансів, Україна стоїть за принципи, які забезпечують мир, а не аґресію, за принципи, які є Божими: гідність і свобода людини.
Російська культура насичена імперською свідомістю. Імперія потребує колонії, а колонія творить рабів. Українці ж кажуть: „Ми рабами не будемо. Ми до дому неволі не повернемось. Ми виходимо з Єгипту до обіцяної землі, до Божої гідности і Божої правди“. Це є епохальний момент не лише в українській, а й у світовій історії.
Сьогодні Україна дала нові смисли Европі. І Европа об’єдналась завдяки Україні. Україна стала донором через жертву людей, але передовсім через Божу благодать. Ми бачимо, як змінився наш президент. Думаю, його міняє народ, який через страсті, через хресну дорогу, крізь пекло ХХ століття, крізь революції ріс. Дозрі-вало громадянське суспільство. Моло-де покоління відстоювало принципи. І Бог це благословив. Це є великий дар. Те, що відбувається зараз в Україні, є надприродне, священне, таїнственне. Думаю, що відбувається таїнство. Ми живемо в трагічний час, але одночасно благодатний.
Щодня ми у Філядельфійській архиєпархії УГКЦ у США працюємо на таких фронтах: молитовний, інформаційний, гуманітарний. Наші працівники і вірні мобілізовані у цих напрямках. За моїми підрахунками, католики в Америці зібрали вже понад 100 млн дол. на гуманітарні потреби українців. Це також тому, що вони знають про Україну. Наші єпископи вже 100 років присутні в Америці і пояснюють, віряни спілкуються з суспільством. Надхнення, співчуття, симпатія та солідарність множаться.
З нагоди перших 100 днів війни організовуємо екуменічну панахиду в найвідомішій церкві Америки, у катедрі св. Патріка в Ню-Йорку, яку очолить кардинал Тімоті Долан, архиєпископ Ню-Йорку, великий приятель України (Ця подія вже відбулася, детальніше про неї читайте в попередньому числі “Свободи” – ред). Такі молитви відбувались в Філядельфії, Вашінґтоні. Ми молилися під час третього тижня війни перед російським посольством у Вашінґтоні із 15 равинами. Єпископи і наші священики у різних єпархіях організовують міжконфесійні молитви.
Українці прокинулися. Люди віднаходять свою тотожність і просто незліченна кількість українців по всьому світу долучаються.
В Україні цими днями ми з ректором УКУ о. Богданом Прахом відвідали військовий госпіталь. Там я зустрів чиказького хірурга індуського походження. Він приїхав на тиждень робити нашим воїнам дуже складні операції. Україна є місцем, де люди хочуть бути, допомогти.
Господь благословив жити в скромних умовах, зі скромними початками, але з великою надією. Війна – це лише підкріплює: якщо любити людей, шанувати їх, давати молодим людям місце праці з чіткими пропозиціями, тоді люди процвітають.
У Філядельфії моє служіння почалося відносно недавно. Але Україна уже поділилася сімома священиками, які приїхали минулого року з родинами, і беруть на себе нові обов’язки. Я бачу велике Боже благословення, велике донорство України. І за це вдячний.
Підтримка України – унікальне явище, яке частково обумовлене технологіями. Є можливість комунікувати, якої раніше не було. Але це не триватиме вічно. Важливо, щоби ми цю комунікацію підтримували. Очевидно, ми не є святі. Але досі українці поводяться гідно. А якщо будуть випадки негідної поведінки, ми маємо їх назвати, засудити і зупинити. І таким чином солідарність світу буде скріплюватися і продовжуватися, адже ми її потребуватимемо на багато років.
Син Божий як людина зазнавав спокус, яким протистояв. І тому що Син Божий був з Отцем у Святому Дусі Він міг віддати своє життя, був безстрашний перед смертю. І сьогодні ми бачимо як багато українців, чи свідомо чи підсвідомо, ідуть за цим прикладом: приймають хрест, його несуть, з певністю, що за Христом буде Воскресіння.