Закатований в ніч на 22 січня 2014 року Юрій Вербицький залишиться у нашій пам’яті веселою, усміхненою людиною, повною любови до гір, альпінізму, своєї наукової роботи у галузі сейсмології і великої любови до своїх близьких.
Кандидат фізико-математичних наук, створювач програмного забезпечення, вмів боротися, мав велику силу духу і, мабуть, саме його здатність тримати удар найбільше розлютила „виконавців“ замовлень на катування майданівців. А ще катам була ненависною його українська мова.
В грудні 2013 року Ю. Вербицький захистив наукову дисертацію, оформив відпустку на роботі й у січні приїхав у Київ. Він розумів, що настав час, коли кожна людина, яка приходила на Майдан, давала йому шанс вистояти.
У 2014 році діяло декілька загонів, створених спеціяльно для переслідування майданівців. Часто їх називали „тітушками“. Ці загони були добре керованими злочинними угрупованнями. Куля поцілила в Ю. Вербицького, коли він розносив чай на вулиці Грушевського. З лікарні його викрали.
1 березня 2014 року Міністерство внутрішніх справ (МВС) повідомило про 13 осіб, причетних до викрадення та вбивства. Спочатку розслідування вело МВС, потім Управління спецрозслідувань, наразі більшість справ веде Державне бюро розслідувань.
Водій автобуса і власник гаража, де катували бранця, був серед перших затриманих. Вже у серпні 2014 року суд по ньому завершився через відсутність звинуваченого, який втік у Росію. Ще один член угруповання переховувався в Росії з самого початку розслідування. Справу проти них в 2014 році закрили і тільки завдяки Управлінню спецрозслідувань поновили. Тепер її слухають у суді в режимі заочного провадження.
Інший підозрюваний, який звинувачується у допомозі у викраденні, не отримав вироку, бо суддя, яка слухала справу три роки, несподівано для потерпілих взяла самовідвід. Справу почали слухати повторно. У кволому режимі переносів засідань вона повільно тягнеться, і очікувати вироку не на часі. Судді, які розглядають справи впродовж років, а потім беруть самовідвід – це дуже загрозлива практика для справ Майдану.
Управління спецрозслідувань добуло докази відносно одного з організаторів убивства. Олександр Волков діяв на виконання доручень Олексія Чеботарева, який на той час контролював усі українські спиртові заводи. О. Чеботарев, ймовірно, взяв на себе створення мобільних груп для переслідувань майданівців, щоб залякати людей і зупинити протести. 27 липня 2017 року суд дав дозвіл на утримання О. Волкова під арештом. На кінець 2020 року справа була вже на стадії дебатів. Прокурор вимагав 13 років позбавлення волі. А тим часом застосування закону Надії Савченко дає можливість звинуваченому зарахувати рік під час перебування під арештом до вироку за два роки ув’язнення. Цю „шпарину“ у законодавстві, дію якої не можна скасувати до справ, які вже слухаються у суді, можна вважати причиною з-за якої звинувачені не дуже бояться вироків, не йдуть на угоди зі слідством і не надають інформацію про „верхні“ ешелони злочинців.
Справжнім досягненням стало затримання ДБР учасників угруповання навесні 2020 року. Один з них проживав в Україні з підробленими документами. Інший переховувався. Вони брали участь у вбивстві. Слідство було завершено у серпні, до грудня звинувачені знайомилися зі справою. У січні цього року збігав термін перебування під вартою, а засідання суду було перенесено через відвід судді адвокатом звинуваченого. Можна вважати, що дуже пощастило, бо суд встиг відбутися і прийняв рішення подовжити термін утримання під вартою. Тепер почнуться слухання справи, і будемо сподіватися, що в цій справі не повториться трагедія справ Майдану, по деяким з яких навіть підготовче (перше засідання) розтягувалося на декілька років.
Ю. Вербицький вніс великий внесок в українську науку. На його честь засновано „Відзнаку героя“ – конкурс наукових робіт у галузі сейсмології. Його родина, як і всі родини „Небесної сотні“ сім років чекають покарання винних.
Час українській громаді світу зрозуміти, що цим родинам потрібна допомога у здійсненні правосуддя.
У листі використано матеріяли Адвокатської дорадчої групи та стаття журналістки Соні Рой.
Ольга Климко -волонтерка проєкту „Відзнаки героїв“,
Київ