Микола Латишко з Канади написав і видав вже вісім книжок. Взагалі, він – з Херсонщини, але війна привела його до Канади. Три книжки „Та тому що“ (два томи), „Не спіши“ і „Дійсна любов“ він прислав до бібліотеки „Свободи“. Крім них, він видав чотири збірки поезій. Книжки видає в Україні („Ярославів Вал“, „Друкарня Рута“).
Почав писати книжки Микола Латишко ще у 1940-их роках, у гімназії, яку закінчив у таборі переміщених осіб у Міттенвальді (Німеччина). Продовжував він писати і ставши вчителем фізики та математики у Канаді, куди приїхав у червні 1949 року. Біографічна повість „Та тому що“ має історико-пізнавальне значення, тому що разом з автором читач переживає Голодомор в Україні, більшовицькі репресії, втечу з СРСР, життя в Канаді.
Але на відміну від історичних, академічних досліджень розповідь про пережите збагачує безпосередність автора, який веде мову про подробиці буденного життя, нічого не приховуючи і не прикрашаючи. Недавній студент консерваторії, тенор-співак, став наймитом на молочній фармі за один доляр у день. А коли на прохання фармера постриг коров’ячими ножицями його дружину, то заробив від неї 5 долярів та ще десять – від фармера. В університеті спів на випускному вечорі вивів його до ґрона вчителів музики й співу. На Фльориді він співав разом з Анато-лієм Солов’яненком і пережив конфлікти з слухачкою, яка обурилася, що оперові арії співають італійською, а не українською мовою. Також деякі частини співу вона не чула, але співак пояснив, що у нотах стоїть „пі-пі“, тобто „піяно-піянісімо“. Слухачка зажадала, що він робив „пі-пі“ в клозеті, а на сцені співав на повний голос, бо за це йому заплачено.
Книжки Миколи Латишка
Зворушують розповіді про відвідання України його мамою в часи СРСР та власні вже за часів незалежної України.
Персонажі роману „Не спіши!“ переважно вигадані. Але в їхніх переживаннях відчувається особиста присутність автора, його власний досвід. Йдеться про українця, який знайшов працю на комерційному кораблі й в часі тієї праці зустрів дівчину з Херсонщини, яка стала його долею. Російська аґресія вдарила й по цій родині. Син Юрій загинув на Донбасі від кулі російського снайпера, його дружина медична сестра Ксеня потрапила під обстріл лікарні й стала калікою. Були поранені 12 вояків. Коли їм вручали державні нагороди, генерал сказав: „Вони жертвували своїм тілом, душею і життям!“. У покої були важкопоранені Ксеня і Сергій, які вже домовилися про спільне життя у вільній Україні.
У третій з надісланих до „Свободи“ книжок Микола Латишко шукає відповіді на запитання: „Чи може бути любов до іншої людини така сильна й чиста, втративши яку краще вмерти, ніж жити без неї?“. Назва роману „Дійсна любов“ вже є відповіддю на це запитання. Роман має трагічне завершення, але я його не переказуватиму, тому що сам Микола Латишко звернувся до читачів: „Автор заохочує читачів писати до нього про їхні враження про те, що він написав у його книжках. Адреса: [email protected]“.