Знайдено київський примірник Мазепинського Євангелія

Надзвичайний і Повноважний Посол України в Лівані Ігор Осташ віднайшов у фондах Національної бібліотеки ім. Володимира Вернадсь­кого історичний раритет – київський примірник Мазепинського Євангелія. Це унікальне видання, яке належить до національної історичної спадщини, було надруковано в січні 1708 року в Алеппо коштом гетьмана І. Мазепи й містить присвяту гетьманові-меценату, написану Антіохійсь­ким Патріярхом Афанасієм ІІІ Даб­ба­сом. Київський примірник Мазепин­ського Євангелія вважався втраченим і на сьогодні в сучасних наукових дослідженнях видань друкарні Алеппо (1706-1711) згадано лише про букарештський та петербурзький примірники цього видання.

Посольство України в Лівані у співпраці з Національною бібліотекою України ім. В. Вернадського та Фондом пам’яті Митрополита Воло­димира готують до друку факсимільне видання, яке побачить світ найближчим часом.

Мазепинське Євангеліє – це книга, яка оповідає нам про спільні величні сторінки історії України та Близького Сходу і є свідченням історичної підтримки гетьмана Івана Мазепи з боку православної духовности Близь­кого Сходу на зламі XVII-XVIII ст.

Про знахідку розповів у газеті „День” 6 листопада Посол І. Осташ.

* * *

Титульний аркуш з викарбуваним на дереві гербом Івана Мазепи.

Розпочну з розповіді про те, що таке Мазепинське Євангеліє. Так ми називаємо титульне Чотириєван­геліє, надруковане в січні 1708 року в Алеппо коштом гетьмана І. Мазепи.

Важливою складовою цього видан­ня є передмова авторства Антіохійського Патріярха Афанасія ІІІ Даббаса, присвячена гетьманові-меценату. Євангеліє було надруковано у друкарні Алеппо (це стародавнє місто називали також „Атенами Азії”) в Сирії, яка працювала у 1706-1711 роках і випустила у світ 11 різних християнських видань: Псалтир, Євангеліє, Євангеліє-апракос, Апос­тол та інші богослужебні книги. Основними меценатами цієї друкарні були волоський господар Констан­тин Бринковяну, гетьман І. Мазепа та майбутній гетьман Данило Апостол, котрий був на той час миргородським полковником.

Підтримати алеппську друкарню гетьман І. Мазепа вирішив 1707 року і ми сьогодні розуміємо, що ті роки були найскладнішими і найтрагічнішими в його житті. Це були роки Пів­нічної війни, коли гетьман І. Мазе­па вирішив укласти союз зі швед­ським королем Карлом ХІІ та поль­ським королем Станіславом Лещин­ським і зробив спробу створити на українських землях незалежну державу і вийти з-під протекторату Москов­ської держави. На жаль, ця спроба завершилася трагічно для гетьмана.

У листопаді 1708 року було знищено гетьманську столицю Батурин, у червні 1709 року союзники Карло ХІІ та І. Мазепа програли Полтавську битву, після чого вони були змушені вирушити на південь до Молдав­ського князівства, до Бендерської фортеці. Там, біля Бендер (у селі Варниця), великий гетьман у вересні 1709 року відійшов у Вічність. Згодом був перепохований у монастирі св. Георгія в місті Галац (нинішня Румунія).

За свідченнями актів так званої Бендерської комісії, яку було створено за наказом шведського короля Карла ХІІ після смерти І. Мазепи для розв’язання майнових спорів навколо спадщини гетьмана, ми знаходимо відповідь на питання про фінансування арабського книгодрукування: „Для друкування Євангелія арабською мовою на руки Александрій­ського патріярха було передано 3,000 золотих, і для нього ж – 3,000 золотих”. Ми цитуємо акти Бендерської комісії за статтею М. Возняка „Бен­дерська комісія по смерті Мазепи”, яка була надрукована в книзі „Мазе­па: збірник: у 2-ох томах” (Варшава, 1938 рік). Щоправда, в цій публікації замість „Антіохійського патріярха” зазначено „Александрійського”, але це могла бути неточність у свідченнях козацької старшини або ж неточність при перекладі матеріялів комісії з латини. Однак сам факт передмови до Євангелія Антіохійського патріярха, а точніше яскравого панегірика грецькою (на двох сторінках) та арабською (на п’яти сторінках) мовами усуває будь-які сумніви. Загалом Антіохійський патріярх отримав від І. Мазепи 6,000 золотих монет, 3,000 з яких пішли на книгодрукування і ще 3,000 – на розвиток церкви.

Донині в наукових дослідженнях були широко відомі описи двох примірників Євангелія з присвятою гетьманові. Один із них зберігається в Петербурзі в Російській національній бібліотеці, у відділі літератури країн Азії та Африки. Другий – букарештський примірник книги належить Бібліотеці Румунської академії. Відомий румунський бібліограф І. Біану під час засідання Румунської академії 18 травня 1917 року зазначив, що цей примірник був надісланий патріярхом у подарунок воєводі К. Бринковяну, позаяк у двох місцях можна побачити маленьку печатку сина воєводи Григорія Бринковяну із зазначенням дати – 1762 рік.

Ще один, третій за рахунком примірник цього Євангелія може зберігатися у фондах Ватиканської бібліотеки („Biblioteca Vaticana”).

Свого часу відомий український бібліограф С. Маслов у своїй книзі „Етюди з історії стародруків” описав також четвертий примірник Єван­гелія. Однак публікація науковця 1925 року, передрукована навіть у відомому французькому бібліографічному журналі „Echos d’Orient”, залишилася майже непоміченою. При цьому сам примірник Євангелія тривалий час вважався втраченим.

Історичні події, які розгорталися навколо діяльности православної друкарні в місті Алеппо та видання Мазепинського Євангелія, тісно пов’язані з Сирією, Ліваном та Антіохійською православною церквою. Тому після мого призначення надзвичайним і повноважним пос­лом до Лівану я розпочав майже „детективні” пошуки цих історичних одинадцяти видань, надрукованих в Алеппо в 1706- 1711 роках, адже серед них були й титульні видання двох Євангелій, присвячені гетьманові І. Мазепі та миргородському полковнику Д. Апостолу.

З благородною метою дослідження українського внеску в арабське християнське книгодрукування в Алеппо я відвідав багато ліванських монастирів, бібліотек, архівів та університетів і виявив унікальні знахідки тієї історичної доби, які раніше не були описані й не були відомі науковому світу. Мені вдалося знайти три унікальних Євангелія, корпус яких цілковито збігається з Мазепинським – щоправда, без вступної частини з присвятою Іванові Мазепі. Загалом ми зафіксували й описали сім примірників Євангелій та ще понад десяток інших алеппських стародруків початку XVIII ст.

Але воістину всі дороги ведуть до Києва. Коли виникла ідея видати факсимільне видання Мазепинського Євангелія, то ми спочатку відмовилися від ідеї видати ліванські стародруки і все-таки зупинилися на ідеї видання Євангелія, яке зберігається в Бібліотеці Румунської академії. Уже був виготовлений макет видання у співпраці з моїм колеґою-дипломатом Теофілом Риндюком, який здійснив велику роботу щодо популяризації букарештського Євангелія.

Але в останній момент перед друком букарештського Євангелія у гру вступила „її величність інтуїція”, і я вирішив пересвідчитися, чи немає в наших давніх київських колекціях стародруків того самого Мазепин­сь­кого Євангелія, яке свого часу описав видатний бібліограф С. Маслов. У руках я мав лише поданий ним шифр стародруку, який зберігався у книгозбірні Київської духовної академії. І цей „магічний” шифр став нашим ключем до сенсаційної знахідки. На моє прохання шановні колеґи із Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського перевірили історичні фонди й колекції і… знайшли цю довго розшукувану нами історичну реліквію.

Тому насамперед хочу висловити щиру подяку нашим колеґам із Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського: Л. Дубровіній, Н. Бондар, Т. Добко, О. Заєць, К. Лобузі­ній, Г. Ковальчук. Завдяки нашій співпраці ми „повернули до життя” унікальний примірник Мазепин­ського Євангелія, а ще до цього підготували до виходу в світ важливі публікації, присвячені Василю Григоровичу-Барському, Агатангелу Кримському, Лідії Липковській, а також мої книгу та фільм з однойменною назвою „Український Ліван” (режисер С. Литвинов).

Опис Євангелія, зроблений С. Масловим, має велику цінність бодай тому, що транскрипцію та переклад з арабського тексту зробили два відомих сходознавці – учень А. Кримсь­кого П. Лозіїв і Т. Кезма, який на той час працював в очолюваному А. Кримським Кабінеті арабо-іранської філології. А перевірив переклад не хто інший, як академік А. Кримський. Здійснений у такому складі великими майстрами перекладу, він має високу художню цінність. Тому зважаючи на це, хочу подати переклад назви книги та уривок із панегірика на честь І. Мазепи з арабської мови, зроблений „метрами” арабського перекладу.

Отже, назва Євангелія повністю звучить так: „Книга чесної непорочної Євангелії, світильника, що сяє й освітлює, що належить чотирьом апостолам і євангелістам-богословам, вони суть: Матвій і Марк – благовісники, Лука та Іван – провозвісники. Надрукована тепер знову коштом преславного пана Івана Мазепи („Ювані Мазаба”), гетьмана, з надією на відплату та прощення. І це року від Різдва Христова тисяча сімсот восьмого, місяця січня”.

А тепер – переклад панегірика на вшанування українського гетьмана: „О, високий пане, що перевищуєш усіх своєю високістю, Іване Мазепо, що охороняєш грані Руси, ти заслугував на хвалу від арабів, віра яких вища тих, що ганьблять їх і сміються з них. А тому, що слава твоя, безсумнівно, є стовп для віри чистої, виправдовуючої та святої, то ти даруєш їм з високости своєї, яко ласку, божественний текст в пречистій Євангелії.

О, хто буде нам за помічника і дасть цю чесну книгу, що обдаровує освітою, має в собі добру вість і має словеса благовіствування Господа нашого Ісуса? Хоча з’ясувалося правдиве походження наше і найточніше встановлено, що ми є сини арабів, але по вірі підлягаємо ми всечеснішому престолу Антіохійському.

Відповідь: Іван Мазепа, гетьман, той, що славився щедротами і істочав блага і милості: він піднісся мудрістю начальствування над Руссю Малою, віра котрої розквітла і вславилася; він вміщує в собі славу її і заразом є честю для неї; він, що звеличив величність її вище від високости небесної; він від лишків властивих йому чеснот, що напувають душі, скоро вони запрагнуть, оголосив для нас своїм коштом дорогоцінну книгу на славу Господню з найбільшою ретельністю, що виявилася в нього. А тому, що обдарував він нас від щедрот своїх, нехай щедро прийде на нього довговічність! Молит­веники за Вашу високу особу – сонм священнослужителів та мирян православної віри, котрі мешкають в землях арабських”.

С. Маслов зазначає, що на звороті титульного аркуша надруковано викарбуваний на дереві герб Мазепи: „У його кругло-довгастому щиті прикріплені до поземного бруска перехрещені розвилки, прикрашені орденом Андрія Первозваного. У лівій від глядача частині щита півмісяць, а в правій – диск сонця з дванадцятьма променями. Верхня частина щита увінчана головою херувима; в долішній частині – військове приладдя: гармати, стяги, гетьманські інсиґнії і т. ін. Серед того приладдя другий щит з тими таки геральдичними фігурами, але без Андріївського хреста”.

Навколо герба зображено кириличні ініціяли з однією грецькою літерою „ Σ”: Г. Ї. М. В. Є. Ц. П. В. З. Σ. Ч. С. А. А. К. Ця гетьманська криптограма розшифровується таким чином: „Гетьман Іван Мазепа Війська Його Царської Пресвітлої Величности Запорізького, Славного Чину Святого Апостола Андрія Кавалер”.

Як пояснює С. Маслов, київський примірник міститься у старовинній оправі з дошок, обтягнутих рудуватою шкірою; на шкірі витиснено золотом на передній та сріблом на задній кришках. Передня кришка серед стилізованих рослин, що в’ються, має середник, у якому намальовано Розп’яття з предстоячими. Над середником міститься невеличкий медальйон з іншою композицією Розп’яття; на долині аналогічно розміщено печатний образ царя Давида. Праворуч та ліворуч від середника – тавра, заповнені арабесками. По кутках розташовано постаті чотирьох євангелістів з їхніми символами. Орнамент задньої, висрібленої кришки повторює те, що витиснено на передній, тільки в середникові зображено не Розп’яття, а Богоро­дицю у вінці, на троні, з Антонієм і Феодосієм, котрі стоять перед нею. Написи на всіх образах слов’янською мовою. Обріз книжки зо всіх трьох боків визолочений.

Я порівняв оправи київського та букарештського примірника, і виявилося, що вони мають ідентичні передні (із зображенням Розп’яття), але різні задні кришки. У букарештському примірнику в середнику задньої кришки зображено Воскре­сіння, а в київському примірнику на задній кришці зображено Богоро­дицю з Антонієм і Феодосієм з написами на образах слов’янською мовою, що може свідчити про те, що цей примірник виготовлявся спеціяльно для І. Мазепи. І символічно, що незважаючи на всі трагічні перипетії історії, він усе-таки потрапив до Києва. Можна лише припустити, що до Києва він потрапив із Букарешта, де зупинялася місія із Дамаска і де було також передано Євангеліє К. Брин­ковяну. Той факт, що Євангеліє зберігалося в бібліотеці Київської духовної академії, може свідчити про те, що до Києва він міг потрапити, говорячи мовою дипломатії, „церковними каналами”.

Для факсимільного видання я привіз із Лівану кілька тоненьких дощечок ліванського кедра, щоб символічно пов’язати наше видання з Антіо­хією та Ліваном і зробити його „автен­тичнішим”. І для нас ще також символічно, що це Євангеліє повернеться й на ліванську землю, де в місті з символічною назвою Біблос постав один із найдавніших у світі фінікійський алфавіт.

На закінчення розповім про майже „детективну” історію, яка проливає світло на те, як виглядають „будні” дослідження. На останньому – 122-му аркуші (на останній сторінці) Євангелія подано стислі вихідні дані із зазначенням місця й часу друкування Євангелія: „Знову надруковано в богобереженому, богоспасенному Алеппо року 1708 доби християнської”. Детальніше та „прискіпливіше” вивчення цієї останньої технічної сторінки київського примірника дало нам несподівані результати. Воно „документально” підтвердило гіпотезу щодо часу друкування основного корпусу Євангелія – 1706 рік. У самому низу сторінки ми виявили виправлення (!) від руки дати виходу книги. У надрукованому спочатку році виходу книги – 1706 – число „6” було виправлено на „8”. Ми також перевірили цю сторінку в букарештському примірнику, і наші висновки ще раз підтвердилися. Отже, основний корпус Мазепинського Єван­гелія було видрукувано 1706 року, а його вступна частина з передмовою Афанасія Даббаса – в січні 1708 року.

Мазепинське Євангеліє уже має багату історію – з цікавими леґендами, домислами, відтак було б доречно спростувати деякі міти, які ми часто-густо любимо творити.

1. „Це Євангеліє називають першим друкованим Євангелієм на Близькому Сході”. Насправді, перше Євангеліє було надруковано в Алеппо двома роками раніше – 1706 року. Але саме цей наклад Чотириєвангелія було використано як корпус для Мазепинського Євангелія. А вступну частину було набрано уже новішою версією арабського шрифту в січні 1708 року. Отже, коректніше говорити: „одне із перших Євангелій на Близькому Сході”.
2. „І. Мазепа замовив і оплатив переклад Євангелія”. Насправді, текст Євангелія було перекладено з грецької дияконом Абдаллою Ібн аль-Фадлом ще в ХІ ст., його переглянув алеппський митрополит Мелетій Карма в ХVII ст., а упорядкуванням та підготовкою до друку керував Афанасій ІІІ Даббас на початку ХVIIІ ст., який „речення за реченням, слово за словом” редаґував арабський текст.

Мені як Послу України в Лівані також приємно розповісти читачам про те, що в процесі моїх досліджень я знайшов багато доказів того, що друк цього Євангелія здійснив Аб­далла Захер, якого вважають також одним із перших ліванських першодрукарів (першу ліванську книгу „Псалтир” було надруковано в монастирі св. Антонія в Козхайя раніше, 1610 року). Після роботи в алеппській друкарні (1706-1711 років) він заснував у 1733-1734 роках ще одну друкарню, але на ліванській землі, в монастирі св. Івана Святителя в Шуейрі (Хиншарі). Це була надзвичайно освічена й талановита людина. Походив він із роду ювелірів на прізвище Саєґ (у перекладі „ювелір”) і насправді був майстерним ювеліром та ґравером. Однак в історію він увійшов зі своїм прізвиськом Захер, що означає в перекладі „ерудит, освічена людина”.

Під час роботи над цим проєктом я мав також честь зустрітися з ліванськими нащадками Антіохійського Патріярха Афанасія ІІІ Даббаса – Робером та Сезаром Даббасом, які зберігають пам’ять про свого великого предка і ознайомили мене з генеалогічним деревом роду Дабба­сів. А от з одним із наймолодших представників цього роду – Сезаром Даббасом познайомився цілком випадково. Підписуючи консульські документи, я побачив знайоме прізвище Даббас і запросив цього чоловіка на каву. У підсумку з’ясувалося, що Сезар одружений з українкою із Києва, і до цієї родини належить Марко Даббас – український нащадок великого Антіохійського патріярха.

Гетьман І. Мазепа хотів бачити українську Церкву під омофором Константинопольського патріярха, і ці його прагнення увінчалися успіхом через кілька століть завдячуючи проголошенню автокефалії Все­ленським Патріярхом Варфоломієм 5 січня 2019 року. Наша особлива вдячність належить Предстоятелю Право­славної Церкви України Митропо­литу Епіфанію, який здобув Томос про автокефалію і благословив цей проєкт і чемно консультував нас з питань грецьких перекладів.

Нашим основним партнером у цьому проєкті став Фонд пам’яті Бла­жен­нішого Митрополита Володи­мира, який очолює духівник Фонду Митро­полит Переяславський Олек­сандр (Драбинко). Завдяки старанням духівника Фонду 2011 року побачила світ ще одна наша історична реліквія – „Пересопницьке Єван­геліє”.

Тепер ми маємо цей унікальний історичний фоліянт і в Україні і сподіваємося, що здійснене нами факсимільне видання потрапить також у руки всіх Антіохійських та близькосхідних ієрархів як своєрідне нагадування про ті часи та свідчення мудрої політики гетьмана І. Мазепи щодо підтримки православних Близького Сходу.

* * *

ДОВІДКА: Ігор Осташ народився 4 серпня 1959 року в Дулібах, закінчив Львівський університет ім. Івана Франка, Київський національний університет ім. Тараса Шевченка. Знає англійську, французьку, чеську, словацьку, польську, сербську та хорватську мови. Він – надзвичайний і повноважний посол України в Лівані з 2016 року.

І. Осташ у 1982 році закінчив слов’янське відділення філологічного факультету Львівського державного університету ім. Івана Франка, у 1998 році – юридичний факультет Київського національного університету ім. Тараса Шевченка за спеціяльністю правознавство, аспірантуру Академії наук України (1985 року), постдокторські студії в Гарвард­сь­кому університеті (США, року). Кандидат філологічних наук (1986). У 1986-1994 роках працював в системі Академії наук України.

Народний депутат України (1994-2006 роки). На дипломатичній службі з 2006 року надзвичайний та повноважний посол України в Канаді та постійний представник України в Міжнародній організації цивільної авіації (2006-2011 роки).