Ця подія варта найсвітліших сторінок новітньої української історії: 24 серпня‚ на День Незалежности України‚ до Києва приїхав прем’єр-міністер Великої Британії Борис Джонсон. Не прилетів літаком‚ а приїхав залізницею‚ хоч декілька годин перед тим рашисти ракетами влучили в пасажирський потяг у місті Чаплине Дніпропетровської области‚ убивши 15 беззбройних пасажирів.
Це вже втретє за період від 24 лютого‚ дня вторгнення рашистської орди‚ Б. Джонсон відвідав охоплену надійним захисним кільцем танків і артилерії українську столицю. Один тільки президент Польщі Анджей Дуда взяв приклад з великого британця сучасности‚ теж тричі за цей же час побував у Києві. Щоправда‚ Емануель Макрон і Олаф Шольц також приїздили до України – вмовляти українців піти на поступки смертельному ворогові. Але навіть вони‚ діячі без твердих морально-політичних принципів‚ замовкли і‚ може‚ щось зрозуміли‚ відвідавши змасакровану московитами Бучу.
Під час квітневої і червневої візити до Києва Б. Джонсон особисто бажав довідатися‚ що саме потрібно для перемоги – щоб Британія стала пліч-о-пліч з Україною. І знаємо‚ що так і сталося: Збройні Сили України швидко почали діставати важку британську зброю‚ системи протиповітряної оборони‚ з ініціятиви Б. Джонсона була заснована ефективна програма військового вишколу для десятків тисяч українських вояків. А ще – від початку війни Англія прийняла понад 100 тис. українських біженців.
На цей раз‚ в День Незалежности‚ були звісно‚ урочисті святкові моменти. Президент Володимир Зеленський вручив Б. Джонсонові „Орден Свободи“ – найвищу нагороду для прихильних до України чужинців‚ а також іменну табличку на Алеї Хоробрости – на ній увічнюватимуть імена найбільших друзів України і українського народу. Але й сам Б. Джонсон знов приїхав не з порожніми руками‚ повідомивши про новий пакет військової допомоги Україні – в межах 54 млн фунтів стерлінґів.
А тепер на мить станьмо над нашим часом і пильніше‚ глибше вдивімося в далеке минуле. Є‚ є щось спільне між нами і ними. Британія в Европі – як духовний острів. Саме первісна внутрішня неповторна самобутність спонукала Англію вийти з Евросоюзу і надалі зберігати своє національне єство. А Україна хіба не є островом? Таким же самобутнім і неповторним?
Писав же наш геняльний націолог Юрій Липа про ті самі кельтські і норманські домішки в британській і українській крові. Можливо‚ звідси – такий очевидний взаємний потяг. Відомо‚ що Ярослав Мудрий взяв під свій захист обох синів англійського короля Едмунда ІІ. Британці уважно і зичливо стежили за славним українським козацтвом‚ називали Богдана Хмельницького „козацьким генералом“. Байрон написав поему про Івана Мазепу. У ХVIII ст. англійський мандрівник Джозеф Маршалл свідчив: „Проїжджаючи через Україну‚ я відчував себе вільним і безпечним… Сучасне українське покоління – це моральний і добре вихований цивілізований народ…“.
А хіба не Британія устами чесного Ґарета Джонса повідомила світ про Голодомор-геноцид в Україні у 1932-1933 роках?
Відчуваємо гордість‚ що й наша „Свобода“ безпосередньо причетна до зміцнення дружніх українсько-британських зв’язків‚ і саме в історично значущі 1930-ті роки. Тодішній кореспондент „Свободи“ в Лондоні Євген Ляхович звернувся був до британської суспільної думки з невеликою‚ але добре арґументованою працею „The Ukrainian question“ (1933 рік). На неї відгукнувся відомий у Британії публіцист Ланселот Френсіс Ловтон‚ один з найглибших англійських знавців російської і совєтської імперії. Невдовзі Ловтон став автором вибухоподібних проукраїнських праць „The Opressed Ukrainians“ („Пригноблені українці“‚ 1934 рік)‚ „The Ukrainian Nation“ („Українська нація“‚ 1935 рік) і виступив у Палаті громад Великої Британії зі знаменитою доповіддю „The Ukrainian question and its importance to Great Britain“ (Українське питання та його важливість для Великої Британії“). Ось її головний концепт: „Наша позицiя, я вважаю, має бути та сама, що й українцiв. Ми повиннi стояти по боцi України i на боцi кожної держави, яка готова допомогти їй на прийнятних для неї умовах. Іншими словами, ми повиннi прагнути того самого рiшення, якого бажає сама Україна. І я переконаний, що це так само в наших iнтересах, як i в її“.
Загарбницька війна Росії проти незалежної Української держави ще в більшій мірі увиразнила історичну спільність українсько-британських інтересів.