Серед книг мого дитинства, котрі запам’ятались на все життя, є й казкова поезія „Про відважного Барвінка і коника Дзвоника“, яка вийшла з друку в кінці 1950-их років. Співавторами цієї чудової книги були 34-річний Богдан Чалий і 36-річний Павло Глазовий. Обидва – учасники Другої світової війни, поети й журналісти, але Глазовий, на відміну від свого товариша по перу, розпочинав свій життєвий шлях, як педагог.
Він народився 100 років тому, 30 серпня 1922 року, в селянській родині в селі Новоскелюватка на Миколаївщині. Дитинство було нелегким: 1930-ті роки – із Голодомором, бідністю і безпросвітністю існування, які були характерними для тодішнього села. Однак Павло хотів стати вчителем української мови й продовжив навчання у Новомосковській педагогічній школі на Дніпропет-ровщині, після закінчення якої був вчителем молодших кляс. У 1940 році його призвали в армію. Потім – війна, під час якої проявив мужність і був нагороджений. Після війни, в 1950 році, закінчив філологічний факультет Київського педагогічного інституту. Перші вірші почав писати ще в школі, писав на фронті і в інституті. Декілька гуморесок надіслав до журналу „Перець“, привернувши увагу самого Остапа Вишні. Останній порекомендував П. Глазового для роботи в редакції і, до останніх днів, підтримував його. Остап Вишня постраждав від сталінських репресій, але його талановитому учневі судилася інша доля – добігала кінця жорстока сталінська „зима“, попереду була хрущовська „відлига“.
В 1950-1961 роках П. Глазовий працював заступником головного редактора часопису „Перець“ (редактором був Федір Маківчук). Вони добилися, що цей сатирично-гумористичний часопис став надзвичайно популярним серед народу завдяки безжальній критиці певних представників „радянського суспільства“, бюрократів, брехунів, крадіїв, лицемірів, хабарників і т. д. За окремі публікації діставалося й редакторам, але вони невтомно продовжували свою справу. П. Глазовий постійно друкував на сторінках часопису свої байки і гуморески, писав поеми і твори для дітей, деякі з них стали піснями. В 1960-1970-х роках він видав свої збірки „Великі цяці“, „Карикатури з натури“, „Щоб вам весело було“, „Усмішки“, „Байки та усмішки“ та інші. Майже не було концертів на центральному телебаченні столиці – Києва, інших міст України, в районних і сільських клубах, де б не звучали байки чи гуморески П. Глазового.
Залишив цей світ П. Глазовий 29 жовтня 2004 року і похований на Байковому цвинтарі. Живі квіти на його могилі – свідчення того, що найвизначнішого поета – гумориста України люди пам’ятають і люблять.