(Продовження з попереднього числа)
19 вересня
Два дні іду курсом фордевінд. Добра швидкість і підрулювач тримає курс. Раз на дві-три години бічна потужна хвиля з білою шапкою піни все таки збиває з курсу. Біла піна шипить, як змія, і за кілька секунд наперед знаю, що буде удар у борт. Тоді одне або інше вітрило зашкаторює, тобто повертається до вітру протилежним боком. Човен зупиняється, і треба від’єднувати підрулювач, виправляти курс. На цьому курсі найбільше розгойдує. Цієї ночі так хитало, що вирвало кріплення акумуляторних батарей і зрушило їх з місця. Вони, в свою чергу, вирвали дріт, що йде до монітору зарядки батарей. Батареї я закріпив, а з дротом – складніше, бо пошкодилося з’єднання. Спробую віднести до електронної майстерні при нагоді. Крім того, внаслідок розгойдування замотався довкола радарного рефлектора, що високо на щоглі, фал підтримки гіка. Коли розвиднілося, вдалося досить легко розмотати. Індійський океан продовжує робити свою справу.
21 вересня
Вчора був день відпочинку – майже штиль. Перед сильним вітром. З хвилини на хвилину чекаю підсилення вітру вдвічі. Взяв рифи. Поїв наперед. Ніби готовий. Хоча ніколи не знаєш напевно. Перед циклоном проходить досить чітка межа безвітря і вітру – смуга дощу. Саме в ній я тепер знаходжуся. Це до ранку.
Прийшов вітер. Починають рости хвилі. Йду курсом бейдевінд – гостро до вітру. „Еней“ скаче з хвилі на хвилю, падає носом вниз і сильно б’ється об воду. Так буде приблизно добу. Після чого вітер має трохи стихнути. Тоді спробую повернути на захід, в бік Маврикія. Якщо ж не вдасться утримувати курс, продовжу рухатися на південь, до центру циклону, де вітру нема зовсім. Треба буде знайти точку в перехідній зоні з помірним вітром і утримуватися на цій межі.
Через годину відвернув на захід градусів на 20. Курс бейдевінд і круті хвилі – це занадто сувора комбінація при сильному вітрі: човен б’ється об воду. Зайве навантаження. Курс з більшим кутом до вітру – спокійніший. Як вітер стихне, поверну знов південніше.
Але це був тільки початок. Пориви вітру досягли понад 30 вузлів, хвилі – короткі, круті, до п’яти метрів, не дали змоги використовувати підрулювач. Чотири години я вручну йому допомагав, але втомився і вирішив лягти в дрейф. Для цього треба перекинути ґеную на навітрений борт. Помітив, що під тиском вітрила обірвався лейзіджек (мотузка, що підтримує вітрило) з підвітренного боку, і обірваний кінець тягнеться по воді. Дістав його багром і прив’язав до стійки біміні… Прийшла хвиля і нас розвернуло. Гік самовільно перекинувся на іншу сторону, як звичайно, з гуркотом і тріском. Гікашкот закрутився кругом себе кілька разів. Не розумію чому гік перескочив. Адже я спеціяльно прив’язав його, щоб цього не сталося. Все ж треба скрутити ґеную. Почав скручувати – не йде. Виявляється, канат закрутки ґенуї якимось чином вискочив з котушки. Очевидно, після удару тієї хвилі. Поповз на ніс поправити – не вдалося. Знов почав приводитися і потрошки таки закрутив частину вітрила. Підтягнув шкотовий кут ґенуї на навітрений бік, вибрав ґрот, і зробив поворот, щоб поставити човен на курс. Гік знов перескочив, тепер запляновано, але потягнув за собою обірваний лазіджек, якого вітер встиг закрутити кругом шкота, і який зачіпився за стійку біміні, готовий її зламати. Я вихопив ножа і перерізав мотузку. Ніби все стало на місце. Глянув наверх – сюрприз: ґенуя розірвана у двох місцях. Не витримала таких різких маневрів. Підтягнув вітрило так, щоб розірване місце мало найменше навантаження, і заліз у каюту сохнути.
Тепер сиджу і думаю, як бути далі. Прогноза погоди не виглядала такою серйозною, як ото сталося. І я хотів пройти вітрову зону якнайшвидше – „Еней“ йшов сім вузлів і більше. Якби знав, ліг би в дрейф відразу. Тепер гловне, щоб порване вітрило витримало натиск вітру, поки він стихне. Я маю ще одну ґеную, але міняти вітрило при такій погоді – нереально. Вітер почне стихати через добу. А тоді діятиму за обставинами. До Маврикія – ще більше тисячі миль.
Виглянув назовні – ще одне пошкодження: вітер порвав частину спрейгуду (товсту пластикову плівку спереду, що захищає від вітру і бризок). Що далі?
22 вересня
Сиджу всередині майже весь час. Ніякої романтики під вітрилами в цій частині світу. Під ранок вітер справді трохи стих, але все ще занадто сильний, щоби міняти вітрило. Порване вітрило тримається, хоча дірка потрошки збільшується під поривами вітру. Перевірив прогнозу погоди. На мій жаль, вона змінилася – показує більше вітру попереду. Може завтра знов зміниться, тепер у кращий бік?
Морські лоції попереджають про постійний вітер і хвилі в Індійському океані. Деякі рекомендують триматися нижче 12 градуса широти – там ніби спокійніше. Хоча сьогоднішня мапа вітру показує майже те саме, що й тут, на 20-му градусі. Якщо йти 12-тим градусом, тоді без зупинок аж до Африки – Мадагаскар все ще закритий для туристів.
23 вересня
Вночі вивісив білий прапор. Шматок білої тканини – це все, що залишилося від генуї – найбільшого вітрила, що спереду човна. Очевидно, прийшов його час. На ньому була дірка, навіть дві, які поступово збільшувалися під поривами вітру. Я все чекав, коли вітер стихне, щоб його зняти і поставити інше. Вранці саме збирався це зробити. Але рівно о 12-ій ночі по бортовому годиннику, наче в казці, – бум! Шквал розірвав його на шматки. І одночасно почалася коротка, але сильна злива. Вночі нічого не видно і можна наробити дурниць, якщо спробувати навмання щось виправляти. Тому залишив все до ранку. Вже починає світати.
З великими зусиллями зняв, вірніше зрізав, розірвану ґеную. Два шматки порваного вітрила вітер закрутив довкола форештага (трос спереду вітрильника, на якому кріпиться ґенуя або стаксель) в різні боки на висоті 10 метрів – ніяк не дістати. Поставив іншу. Пробував розкрутити ґеную, повертаючи човен у протилежному напрямку під двигуном. Але він не витримав натиску хвиль більше 20 хвилин і заглох.
Втомився сильно. Але все в порядку, рухаюся з гарною швидкістю в потрібному напрямі, вітер помірний і наступні два дні повинен стихати.
25 вересня
Справді, останні два дні були порівняно приємними. Навіть не було шквалів. Сьогодні вітер очікувано підсилився до 23 вузлів і, як звичайно, нагнав короткі, аґресивні хвилі і дощ. Все ж, 23 вузли з поривами до 30-ти – краще, ніж 30 з поривами до 35-ти. Вітровий підрулювач тримає курс між поривами. Вони приходять приблизно кожних десять хвилин, і тут треба підключати руки. Інакше човен розвертає до вітру, починає тріпатися ґенуя, вібрувати стоячий такелаж, а від цього труситися весь човен. Деколи здається, що вони навмисне чекають, коли я сяду або ляжу, щоб відразу мене підняти на ноги і змусити бігти до штурвалу. Особливо вночі. І, звичайно, хвилі. Від них уся біда. Великі, до чотирьох метрів, менші, з білими шапками і без, неорганізовані і дуже потужні. Буквально океан енерґії! Я не раз перелітав на інший бік човна і набивав синці, коли якась неритмічна і тому неочікувана хвиля вдаряла в борт, різко нахиляючи човен, деколи повертаючи його в сторону, перекочуючись через палубу і проникаючи всередину каюти через вентиляційні отвори. Зауважив, що виробилася специфічна інтуїція – за одну-дві секунди до того, як має прийти хвиля, тіло автоматично приймає потрібне положення, відповідне до напряму і сили хвилі, щоб втриматися на ногах. Так само і з посудом – не раз автоматично підхопляв вже в повітрі чашку. Ці здібності зникають, коли на суші.
Сила вітру повільно зменшується, а я рухаюся далі від цієї смуги. Від післязавтра і далі вже не повинно бути сильних вітрів у зоні циклону між високим і низьким тисками. Сподіваюся, там буде досить спокійно, щоб направити двигун.
27 вересня
Нарешті! Нарешті боги змилостивилися, і після 25 днів складної погоди дали прекрасний день під розправленими вітрилами, коли вони є в гармонії з човном, вітром і хвилями. А я в гармонії з усім і відчуваю особливе піднесення – те, заради чого ходять під вітрилами. Сонце заходить прямо по курсу, вітер – з корми, швидкість біля семи вузлів.
30 вересня
До Маврикія залишилося менше 100 миль. Завтра зранку прибуду. Останні п’ять днів – гарна погода, помірний вітер і хвилі. Загалом – приємне плавання. Особливо в порівнянні з попередніми тижнями. В Індонезії купив маленьку газову плитку і 10 балончиків з газом до неї. Всі використав. У цьому переході незвичайно багато готую і використав майже всі запаси продуктів. Шкода, що риба не ловиться. Всі добрі гачки проржавіли, а ті, що залишилися, не підходять рибі. Зате кілька разів зранку знаходив кальмарчиків на палубі. Очевидно вони висуваються з води вночі і тим, кому не пощастило, “приземляються” на палубу. Забризкують її чорнилами, але я маю продукти моря на сніданок. Таки чином, перехід через Індійський океан до острова Маврикій зайняв 35 днів. Пряма відстань – близько 3,200 миль. Реально я покрив десь біля 4,000 миль.
2 жовтня
До Маврикія дійшов гарно. Правда, ніч не спав і втомився. Перед входом до гавані Св. Луїса сконтактувався з керівництвом порту… І так і не потрапив до причалу. Дивно, але цей маленький острів-країна має складні правила входу і більше бюрократії, ніж я сподівався. Потрібно дістати дозвіл від чотирьох інстанцій, діяти можна тільки через аґента. На це треба тиждень, і плата висока. З допомогою двох хлопців з берегової охорони прив’язався до величезного жовтого буя, де і провів ніч. Переписувався з аґентом, сподіваючись дістати трохи свіжих продуктів. Він зробив запит десь у службі охорони здоров’я на дозвіл доставити продукти до човна. Сказав, що дозволили з гуманітарних причин. 288 дол. тільки за доставку. Загальний рахунок – більше 1,000 дол. Чекати тиждень дозволу на вхід не маю часу. Через два-три тижні треба вирушати до Південної Африки, бо тут починається сезон ураганів. Тому вирішив пошукати щастя на сусідньому острові Реюніон, що на відстані 120 миль. Завтра зранку повинен бути там. Острів загалом французький і, сподіваюся, ліберальний. Вирушаю через кілька хвилин.
Іду вздовж північного узбережжя Маврикія. З вигляду острів гарний. Загалом пологий з розкиданими тут і там невисокими горами. Погода – гарна, вітер – помірний, хвилі – невисокі в тіні острова, бо вітер дме з його протилежного боку.
Місяць жив без мух. Після ночі, проведеної біля землі, вже десяток літають по каюті. Тепер полюю на них.
Сконтактував електронною поштою з мариною в Реюніон. Відразу прислали інструкцію, як заходити і призначили місце.
3 жовтня
Доба переходу до Реюніону була настільки спокійною, наскільки це можливо. Дійшов до марини вчасно – неділя, і вони зачиняються опівдні. Мене вже чекала Анжелік на пірсі, махаючи руками і вказуючи, де моє місце. Допомогла зашвартуватися. Через годину з’явилися іміґраційна і митна служби. Хоча Анжелік сказала, що я не можу виходити за межі марини до завтра, поки не дістану дозвіл з якоїсь інстанції. Поспілкувавшись з французам-яхтсменом, який сказав: „Це ж Франція“, я вийшов назовні, де, поспілкувавшись з місцевими, розжився на пляшку бордо і свіжу їжу, про які мріяв. Сьогодні неділя, і тут все зачинено, тому вважаю це за досягнення. Ціную французький лібералізм. Завтра – наступний день.