Деякі психологи вважають‚ що людина звжди має триматися доброї думки. Мовляв‚ якість думання є своєрідним внутрішнім програмуванням: добрі думки притягають все добре‚ недобрі не лише самі по собі руйнують людину зсередини‚ але й притягають до неї відповідні за якістю події та обставини. То чому б цю мудру пораду не застосувати нам до нинішньої ситуації в Україні‚ чому б не думати про неї саме в позитивному ключі й тим самим мати моральне право очікувати бажаного розвитку подій?
Міркуючи далі в цьому ж дусі‚ дійдемо до вповні логічного припущення‚ що політична недосвідченість Володимира Зеленського‚ про яку вже так багато наговорено‚ аж ніяк не означає‚ що він на кожному кроці має помилятися. По-перше‚ ніхто з досвідом не народжується‚ він набувається у процесі життя‚ і часом‚ в умовах скрути й безвиході‚ – дуже й дуже швидко. По-друге‚ як напоумлював незабутній Олег Ольжич‚ „в людині‚ затям‚ лежить нерозгадана сила“‚ тобто невидимі для сторонніх очей ресурси розуму і духу‚ й у критичний момент вони можуть пробудитися і спонукати звичайну людину до надзвичайних‚ героїчних дій.
Такий момент Україна переживає у ці дні: її незалежність дійшла до смертельно небезпечної межі. І не так‚ як у 1921 році‚ не зі збройним опором‚ а тихенько‚ непомітно‚ без сполохових дзвонів. Заздалегідь напоєні блекотою дозорці позасинали на вежах і не запалили попереджувальних вогнів. Володимир Путін певний‚ що не нині‚ то завтра Україна знову стане частиною його злочинного царства.
Не може бути‚ аби В. Зеленський не розумів‚ що йдеться не лише про долю української держави‚ але й про його власну. Тепер він – на вершині всенародного визнання‚ президент великої европейської країни‚ історична постать. Стане за свободу України – його ім’я усі наступні покоління українців вимовлятимуть з вдячністю і гордістю‚ як от ім’я Карла Манергайма вимовляють фінни‚ або Симона Болівара – колюмбійці‚ еквадорці чи перуанці. В очах всього людства він залишиться героєм‚ а В. Путін – негідником.
А що чекає В. Зеленського у випадку капітуляції? Тільки ганьба‚ велика і незмивна ганьба. Ще більша‚ ніж її заслужив Віктор Янукович. Бо розумова убогість В. Януковича мала той „добрий бік“‚ що він так відверто‚ явно ліз у путінську пащу‚ що й сліпий це побачив би. Тому українське суспільство й вибухнуло вчасною національно-визвольною революцією. Тепер же провина президента і його партії „Слуга народу“ може бути набагато тяжчою: вони навмисне приспали суспільство солодкоголосою піснею про мир і добробут. І яке ж майбутнє самі собі готують‚ коли Україну „окраденою збудять“?
До цієї внутрішньої політичної слабкости додається все сприятливіша для В. Путіна міжнародна ситуація‚ зокрема проросійське політиканство в Европі‚ де меркантильність і матеріяльна вигода бере верх над вищими цивілізаційними цінностями. Европу‚ в особах її теперішніх очільників‚ доля України не хвилює. Так було зажди. Хто не вірить‚ нехай погортає сторінки нашої „Свободи“ за 1919 рік. Ось розпука‚ датована днем 6 вересня: „Ми опинилися самі‚ без можливих опікунів. Держави Антанти‚ передовсім Франція‚ стали осередком найстрашнішого назадництва… Зрозуміння і прихильности в Парижі ми не знайшли… В Парижі скривджено нас безмежно…“.
Европа‚ котра бодай позірно схвалювала Революцію Гідности‚ так і не збагнула‚ що українцями керувала непереможна мотивація – війна за життя і свободу. Ця мотивація для них уже зависока. Тому вони зітхнули з полегшенням‚ коли до влади в Україні прийшла безпрограмна‚ безідеологічна‚ контрреволюційна „Слуга народу“. Подумаймо: прийшла ж насправді не від народу‚ а від цілеспрямованого медійно-телевізійного одурманювання того народу. Результат одурманюваня дозволив Парижеві і Берлінові відверто стати на бік Москви. Ось чому сталося поверення до капітулянтської для Укрїни „формули Штайнмаєра“.
Чому не можна допустити її втілення?
Тому що „Мінські домовленості“ вона тлумачить на користь В. Путінові і на шкоду Україні. Амнестія для сепаратистських банд‚ внесення до Конституції особливого статусу для Донецької і Луганської „народних республік“‚ вибори в тих „республіках“‚ й аж після цього – виведення російських військ і перебрання Україною контролю над українсько-російським кордоном на Донбасі.
Хіба так тяжко зрозуміти‚ що ці „штайнмаєрові“ вибори‚ леґалізувавши ворогів України і ввівши їх у її державно-політичне тіло‚ залишать у їхніх руках і кордон з Росією? Тобто фактично не буде ніякого кордону. Елементарна логіка велить передусім вимагати виведення російських війск з окупованої ними української території‚ і лише після цього можна у переговорах рухатися далі.
Натомість Міністер закордонних справ України Вадим Пристайко під час зустрічі з радниками „Нормандської четвірки“ 2 вересня запевнив їх‚ що Україна приймає „формулу Штайнмаєра“‚ так що „народні республіки“ вже можуть готуватися до „демократичних“ виборів. Певна річ‚ на те й дипломатія‚ щоб ухилятися від прямолінійности і зберігати за собою можливість вигідного компромісу. Однак‚ чи має таку дипломатію „Слуга народу“‚ від якої українська спільнота досі не почула стратегії захисту незалежної української держави?
І це не може не вести до суспільних протестів. 19 вересня під Офісом Президента В. Зеленського відбулася перша масова акція „Нормандська змова – державна зрада“. Її організатіри оприлюднили таку заяву: „Ми вимагаємо не підписувати капітуляційних угод з Путіном, за жодних обставин не імплементувати „формулу Штайнмаєра“, не погоджуватися на узаконення проросійської автономії Донбасу й амнестію для бойовиків“.
Ця позиція знаходить розуміння і в Сполучених Штатах‚ котрі вже мають велику історію солідарности з Україною і її боротьбою за державний суверенітет та територіяльну цілісність. При цьому у прукраїнському напрямку працюють обидві партії‚ республіканці і демократи.
Ось двоє суголосних поглядів.
Тимчасово повірений у справах США в Україні республіканець Віліям Тейлор: „Сполучені Штати не змінюють своєї позиції. Ми завжди виходили з того, що Україна є суверенною, Україна має міжнародно визнані кордони. І ця суверенність і ці кордони повинні враховуватись у будь-яких рішеннях, будь-яких угодах. Ці міжнародно визнані кордони шануються, відколи Україна стала незалежною. Це кордон! І це є умовою – суверенітет і контроль України над власними кордонами“
Старший науковець Центру Байдена‚ демократ Марк Войджер: „Найбільша загроза для України і її суверенітету, звичайно, – це ті самі Мінські домовленості, які вже існують п’ять років, Росія дуже послідовно намагається їх реалізувати в пляні десуверенізації України“.
Ця традиційна проукраїнськість Америки може‚ ймовірно‚ зазнати якогось кореґування під час зустрічі Дональда Трампа з Володимиром Зеленським‚ але не аж так‚ щоб Сполучені Штати зреклися своїх основоположних принципів обстоювання незалежности народів і демократії.
А в Україні йдеться саме про це‚ весь час‚ вже 28 років поспіль‚ тільки про це – про незалежність і демократію. Коли В. Янукович привів до Києва всю свою напівкримінальну братію‚ тоді вони нахабно хвалилися: „Вся Україна буде Донбасом!“. „Формула Штайнмаєра“ якраз і є прямим і швидким шляхом до здонбасщення України.