Керівник президентського Офісу Андрій Богдан в інтерв’ю для інформаційної служби „Бі-Бі-Сі“ 16 вересня закликав українські засоби масової інформації до „очищення“. Давно пора! Тільки не йому про чистоту говорити.
Це той самий Андрій Богдан‚ котрий восени 2013 року‚ напередодні ганебного непідписання Угоди про асоціяцію України з Европейським Союзом‚ супроводжував Прем’єра Миколу Азарова до Москви…
Той самий Андрій Богдан – недавній особистий юрист Ігоря Коломойського‚ захисник олігарха в судах…
Той самий Андрій Богдан‚ котрий на День Незалежности‚ перший у його високому кріслі‚ замість святкувати разом з країною‚ волів поїхати до Франції на весілля товариша…
Той самий Андрій Богдан‚ котрого Курт Волкер‚ спеціяльний представник Державного департаменту США в Україні‚ наполегливо радив Президентові Володимирові Зеленському не брати на цю посаду…
Той самий Андрій Богдан‚ котрий цими днями довів до „добровільного“ звільнення Секретаря Ради національної безпеки і оборони Олександра Данилюка‚ мстячись за того таки І. Коломойського. О. Данилюк‚ Міністер фінансів в уряді Володимира Гройсмана‚ відомий як головний ідеолог націоналізації „Приватбанку“‚ власниками якого були І. Коломойський з Генадієм Боголюбом. З перемогою „Слуги народу“ скандальний Окружний адміністративний суд Києва своїм рішенням став на сторону олігархів: націоналізація була незаконною.
І вже І. Коломойський‚ колишній бізнес-партнер В. Зеленського‚ чекає‚ що держава‚ витративши майже 160 млрд. грн. на врятування пограбованого ним банку – встиг вивести за кордон 5 млрд‚ дол! – поверне йому його. І. Коломойський тепер – „свій“‚ у „зеленій“ владі не сміє бути жодного його ворога.
І найголовніше про Андрія Богдана. Це з його адвокатської голови постає дуже небепечний і для президента‚ і для всієї України спосіб керування державою: діяти від імени народу‚ не радячись з народом і не питаючи його думки ні про що.
Може‚ хтось з читачів вважає‚ що це неможливо? Ще й як можливо! Згадаймо‚ як добре це вдавалося в СРСР. Там народові втокмачували‚ що він вільний‚ що він багатий‚ що він щасливий – так довго і невідступно втокмачували‚ що задурманений народ згодом вже не міг відрізнити правду від брехні.
В наші часи досягнути цього стану ще легше: до послуг лукавих ощасливлювачів – могутні інформаційні технології‚ методи невідпорного психологічного впливу‚ способи програмування людських емоцій і непомітне для недосвідченого ока підштовхування глядача‚ слухача чи читача до потрібних для „режисерів“ висновків.
Судячи з нинішніх подій в Україні‚ А. Богданові може здаватися‚ що до його стратегічної мети залишається один крок – домогтися‚ щоб телеканали‚ газети‚ журнали й електронні видання заговорили одним голосом. Звідси – його ідея очищення журналістичної галузі.
Зовні – дуже правильна ідея. Можна сказати – універсальна. Бо в корумпованій державі належить очищатися від цього гріха усім без винятку. Талановитий хитрун А. Богдан хоче виглядати об’єктивним: „Журналісти – це четверта влада і вона глибоко корумпована‚ як і вся держава. І неможливе очищення перших трьох гілок влади без очищення четвертої“.
Було б смішно‚ якби не було сумно. Бо логіка говорить якраз про протилежний порядок: не з „четвертої“ слід починати‚ а з перших трьох. За умови очищеного уряду‚ судової системи‚ парляменту журналістика не залишиться нечистою. Насправді ніяка вона не „четверта влада“‚ а тільки дзеркало для тих трьох. Проблема полягає в тому‚ що в Україні це дзеркало вкрай спотворене і не подає для суспільства реальної картини життя. Вже не кажемо про гори й доли інформаційного сміття‚ мовну безграмотність‚ байдужість до рідного слова‚ відверті непристойності.
В перші незалежні роки здавалося‚ що найбільшою хибою для розвитку журналітики‚ підвищення її професійного рівня‚ етичної й естетичної привабливости треба роздержавнити всі засоби масової інформації. В руках держави вони мали тільки одну можливість – хвалити владу‚ якою вона не була б.
Тож роздержавнили. З результатом‚ відповідним до найкорумпованішої держави в Европі: всі ЗМІ‚ за невеличкими винятками‚ потрапили до рук олігархів. Найвпливовішими телеканалами‚ газетами і журналами володіють Рінат Ахметов‚ І. Коломойський‚ Віктор Пінчук‚ Дмитро Фірташ‚ Віктор Медведчук‚ Сергій Льовочкін і ще кілька багатіїв. Чи треба пояснювати‚ що сьогодні значить телебачення? Це та могутня сила‚ що здатна впевнити народ як у тому‚ що він вже щасливий‚ так і в протилежному.
Владі це не подобається. Вона сама хоче стати голосом народу. Єдиним. У цьому разі „очищеною“ буде вважатися та журналістика‚ котра не критикує владу‚ а тільки хвалить.
Альтернатива відсутня. А. Богдан у згаданому інтерв’ю дав зрозуміти‚ що Україна є не менш модерною‚ ніж США‚ чи Туреччина‚ чи Росія‚ де президенти не потребують посередництва ЗМІ у спілкуванні з соїми суспільствами. Для цього є інтернет‚ Твіттер‚ Фейсбук і т. д. Хочете‚ щоб вас хоч якось вважали потрібними‚ то тримайте свої думки при собі‚ а висловлюйте наші. Зате ми вам допоможемо з гарним фасадом‚ аби ви не зовсім втратили обличчя.
Й от що далі. Створюється Рада з питань свободи слова при президентові України. Ініціюється запровадження національної прес-карти‚ котра надаватиме журналістам доступ до органів влади. Самозрозуміло‚ що „неслухняним“‚ а тим більше „критиканам“‚ такої карти не дістанеться.
А неслухняними‚ як звичайно‚ бувають тільки найрозумніші‚ найчесніші і найнезалежніші журналісти. На щастя‚ їх в Україні не менше‚ ніж у будь-якій країні. Саме їх „зелена“ влада хоче приборкати. Цікавий буде поєдинок – розумники проти розумних.