Цього року виповнюється 80-ліття з початку радянсько-фінської, так званої „Зимової війни“ 1939-1940 років. СРСР у 1939 році уклав договори з Естонією, Латвією й Литвою, за якими ці країни дозволяли розмістити на своїй території радянські військові бази. Подібне пропонували зробити Фінляндії, проте її очільники на це не пішли, розуміючи що це може закінчитись радянською окупацією.
30 листопада 1939 року Радянський Союз напав на Фінляндію, намагаючись створити у країні маріонетковий прорадянський уряд. Радянські воєначальники плянували завершити війну за 20 днів і влаштувати параду в Гельсінкі, зробивши подарунок на день народження Йосифові Сталінові 21 грудня. Проте військова кампанія у Фінляндії стала для Червоної армії ганебною. Маленькій державі з населенням у 3.7 млн. осіб вдалося зупинити наступ велета з населенням понад 170 млн. і необмеженими військовими та матеріяльними ресурсами.
Війна між СРСР та Фінляндією почалася після артилерійського обстрілу прикордонного радянського села Майніла 26 листопада, внаслідок якого загинули, за твердженнями Москви, четверо радянських військових. Громадськість Фінляндії та західних державах у радянську версію подій не повірили, бо вже кілька місяців у Москві безуспішно вимагали від Гельсінкі перегляду кордону, територіяльних поступок та створення радянських баз на фінській території. Тепер вже відомо, що стріляли біля кордону радянські вояки. За напад на Фінляндію СРСР виключили з Ліґи Націй.
Вранці 30 листопада радянські бомбардувальники заатакували столицю і фінські війська, військо розпочало вторгнення. Червона армія не мала ні рукавиць, ні теплого одягу, необхідного для ведення бойових дій в умовах лютих морозів. Вояки були одягнені у літню військову уніформу, не вміли користуватися лещатами.
Гельсінкі після бомбардування. (Фото: архів Радіо Свобода)
Фінські мобільні загони мали в лісах схованки зброї та харчів, були одягнені в білі маскувальні халати, влаштовували засідки і швидко пересувалися на лещатах. Радянські військові масово потрапляли в засідки і гинули від обмороження. Червона армія втратила щонайменше понад 170 тис. вбитими, померлими від поранень та зниклими, 264 тис. отримали поранення. Чимало істориків вважають радянські втрати суттєво заниженими.
6,116 радянських вояків потрапили у полон. 158 з них розстріляли після передання радянській стороні 5,465 полонених, інших відправили до таборів, а їхні родини виселили з міст. У фінській армії загинули 22,810 військових.
Війська з України були широко залучені до бойових дій і, як свідчать сучасники, були найгірше підготовлені до бойових дій в умовах Фінляндії. У війні брали участь війська Київського, Харківського та Одеського військових округів Червоної армії.
Чимало українців загинуло у бою біля містечка Суомуссалмі в грудні 1939 року, куди радянське командування перекинуло на підмогу оточеній 163-ій стрілецькій дивізії 44-ту стрілецьку дивізію з Житомира. З 14 тис. бійців 44-ої дивізії, як вважають фінські історики, 9,000 загинули. Після виходу з оточення командира дивізії Олексія Виноградова та ще двох воєначальників розстріляли перед 700 бійцями, які залишилися живими і не потрапили у полон.
Великих втрат зазнала 75-та стрілецька дивізія, яка до червня 1939 року базувалася у Лубнах на Полтавщині. В НКВД повідомляли, що лише 14-24 грудня 1939 року в 75-ій дивізії було вбито 954 військових, поранено 1,529, зникли 1,619 вояків.
Червона армія мала понад 2,000 танків проти 26 фінських. Проте танки мали великі труднощі з проходженням через безкраї ліси та пагорби з великими валунами. А там, де вони могли пройти, фіни нищили їх пляшками з запалювальною сумішшю, які пізніше назвали „коктейлем Молотова“. Назва виникла після брехні цього голови уряду СРСР, який заявив, що радянські літаки скидають на міста нібито голодуючої Фінляндії хліб, а не бомби.
Радянські вояки були шоковані рівнем добробуту у будинках фінів й вдавалися до мародерства. Але фіни приготували для них пастки: лежали в селах та на дорогах немов покинуті в поспіху, а насправді заміновані велосипеди, валізи, патефони, годинники, гаманці, портсиґари, радіоприймачі. Варто було відсунути предмет з місця, як лунав вибух.
Важкою перепоною стала лінія Маннергайма – оборонні укріплення на Карельському перешийку, що мали захистити південну Фінляндію від радянського вторгнення. Прорвати їх радянські війська змогли лише у середині лютого 1940 року.
Скандинавські країни таємно чи відкрито допомагали Фінляндії грошима та зброєю, скандинавські добровольці першими добиралися до фронту. За словами Міністра закордонних справ Фінляндії Ваїно Таннера, зі Швеції надійшло 107 гармат, 90 тис. ґвинтівок та 42 млн. набоїв. Стокгольм також надав кредит, аби Фінляндія могла придбати 85 протитанкових гармат шведського виробництва. Шведські медики їхали працювати до фінських лікарень, селяни везли продовольство, банки видавали кредити.
Деякі українці добровільно прибули в Фінляндію, аби допомогти відстояти незалежність цієї країни від більшовицької навали. Серед них був письменник Юрій Горліс-Горський, який там формував військові загони із полонених українців-червоноармійців, що мали захищати фінів. Загалом понад 11 тис. добровольців з інших країн прибули до Фінляндії під час війни. Загинули 43 добровольці з Швеції.
12 березня 1940 року Фінляндія мусила погодитися на мирний договір, але зберегла свою незалежність, довела світові та східньому сусідові, що не збирається віддавати і квадратного метра території без опору.
Москва все ж сподівалася полонити Фінляндію. У 1940 року вона створила Карело-Фінську радянську соціялістичну республіку в складі СРСР, бо мала сподівання з часом до неї приєднати всі фінські терени. Та цього не вдалося зробити. У 1956 році радянське керівництво республіку зліквідувало.
Використані дослідження проректора Острозької академії Петра Кралюка, історика Бориса Соколова, Георгія Ермана (ВВС).