Моє слово до всіх, а перш за все до тих лемків, які пишуть, читають і розуміють. В мене є декілька запитань, на які хотів би почути відповідь від усіх тих, що так голосно кричать на різного роду форумах, про те, що Лемківщина – це Лемковина, земля окремої держави, а лемки – це окрема нація. Такої держави не було в минулому і немає нині. Щоправда, опісля закінчення Першої світової війни на лемківських землях були проголошені лемківські республіки (Команецька і Фльоринська‚ 1918-1920), які тривали дуже коротенько і ніякої політичної підтримки інших держав не дочекалися. Дуже прошу, хто обізнаний в цій темі, відгукніться.
А тепер моя думка про наше минуле. Гляньмо до історії не так давньої. У 1988 році майже всі українці, в тому і лемки‚ відзначали Тисячоліття хрещення Київської Руси. Назва держави замінилася на Україну, але Київ не поміняв своєї назви і свого існування над Дніпром. Тоді лемки не випиралися свого пов’язання власне з Київською Руссю, бо знали, що тодішня Київська Русь була матір’ю всіх русів, бо такими русами стали пізніші і нинішні лемки. Так було сотні років, хоч в різних її частинах народ говорив різними говірками. Так є і нині. Українці говорять різними діялектами, а все ж таки матір’ю всім нам є Україна, а столицею залишився древній Київ.
На мою думку в час Хрещення, Русь-Україна була вільна так як нині, хоч над столицею перейшла не так давніми роками Помаранчева Революція‚ а за належну волю для України і всіх нас віддала своє життя „Небесна сотня“. Знаймо про це!
Хоч є у світі лемки-сепаратисти, які вважають, що їх праотці були хрещені кимось іншим і в інші часи. Це моє слово тому, хто вважає, що я не розумію лемків. Дорогі друзі, я Вас дуже добре розумію, тому готовий поговорити з вами на історичні теми, про історію, яку пишуть свої люди, не вороги. Знайте брати-лемки, що коли вам історію напишуть чужі люди, то в недалекому майбутньому про вас світ знатиме лише з історії, бо вас вже може не бути.
А тепер вернімося до „пропаґандистської стратегії“. Колись були такі люди, які пробували „відірвати“ від Польщі польських „ґуралів“. Але між нагаданими „ґуралями“ були мудрі люди, які знали, що їхньою матір’ю є Польща. Вони знали, що з Польщею і в Польщі вони можуть продовжувати своє майбутнє.
Зберігати свою ідентичність і своєрідність – це право кожної національної групи. Це позитивна прикмета лемків. Мудрих лемків, тих, які знають своє походження, свою історію. Знають, що з Україною жити будуть вони і Україна. Нам знати і пам’ятати, що Україна без лемків виживе. Лемки без історичної підтримки України – ні!
Колись я заглянув у газеті на лемківську сторінку „Погварме про нашу історию“. Це був 2005 рік. Ось що там прочитати було можна:
„… якис то історик гварит, же лемки походят од племен Limigantes Serv“. Який історик? Ні імена, ні прізвища, з якого краю? Далі: „Десь там інчи бесідуют, же хорвати були предками лемків…“‚ „Ще інши, же походиме від волохів…“. На жаль, ні прізвища, ні імена „тих істориків“ немає. Колись я чув таке: „Три села будут мати свою лемківську історію. Чергові два села і містечко другу…“. То кожне село буде мати свою орфографію? А може і свою азбуку створить?…
Слово до лемків їхньою говіркою:
Повім вам хлопці дівчата
Стережте свого як сьвате
Бортакам не довіряйте
Й мудрих книжок кус читайте
Рідний брате з Лемківщини
Граблями сьвіта не зміниш
Подумай кус о науці
Бис не мусів пасти уці
Ід часами на цвентари
Там де лежат кости стари
Твоїх вітців твоїх дідів
Поки є ще кусцьок слідів
Не встидайся признавати
Хто твій отец і хто мати
А як ще почиташ куси
Зрозумієш же ти русин
З книжок бер своє мисьліня
Поки ще є кус коріня
Руска земля тобі мати
Молься штоб ти єй не вратив
І не дайся ошукати
Што волохи што хорвати
Били предками твоїми
Як повіриш то загинеш
Знай тих што хрести звалили
Тих што села нам спалили
А зас з рідного вигнали
Штоб в чужині ми пропали
Не вір їм бо гріхом буде
А їх нях історія судит
Зле гварити будут внуки
Жес від свого обмив руки
Брате з Карпат ниших родом
Чис є старим чи молодим
Як хцеш ищи собом бити
То ся мусиш дуже вчити
Пропадете брати хворі
Коли вам підріжут корін
Пропадете наши люде
І з часом вас сьвіт забуде
Василь Шляхтич,
Зелена Ґура‚ Польща