Не маю жодних сумнівів‚ що читачі „Свободи“ зрозуміють і схвалять категоричність‚ висловлену в самому заголовкові цього тексту. Бо йдеться про те‚ до чого ніхто з українців‚ та й ніхто з усіх справедливих людей світу‚ не може залишатися байдужим – про ганебну історію кореспондента славнозвісної „Ню-Йорк Таймс“ Волтера Дюранті‚ який у 1932 році за репортажі з Радянського Союзу‚ писані на догоду Сталінові‚ був удостоєний найпрестижнішої в американській журналістиці нагороди імени Пулітцера (Pulitzer Prize).
Інтелектуальний і моральний злочин цього ганебного лавреата є непростимий ні з погляду історичної правди‚ ні з погляду людської чести‚ ні з погляду журналістської професійности‚ бо В. Дюранті‚ виправдуючи у тих репортажах більшовицьку політику‚ добре знав‚ що в Україні вмирають мільйони селян від зумисне влаштованого Москвою масового Голодомору.
Його вчинок сприймався ганебним і непростимим вже тоді‚ оскільки про винищення українців голодом писали інші закордонні кореспонденти. Наприклад‚ того ж 1932 року британські журналісти Ґарет Джонс з лондонської „Таймс“ і Малкольм Маґеридж з газети „Ґардіян“ повідомили страшну правду про голод в Україні: вони бачили її власними очима.
Втім‚ згодом стало відомо, що у вересні 1933 року у приватній бесіді з британським дипломатом Віліямом Странґом сам В. Дюранті визнав: „Цілком можливо, що не менш як 10 мільйонів людей померло у Радянському Союзі упродовж минулого року“. Ледве чи хтось колись у „Ню-Йорк Таймс“ зможе перевершити цю Дюрантову моральну ницість.
На щастя‚ людський світ не може жити поза правдою і справедливістю‚ в тому числі і поза правдою про здійснюваний червоною Москвою геноцид українського народу в 1932-1933 роках. Серед десятків і сотень неспростовних документів згадаймо хоч би достойне глибокої поваги дослідження американського історика Роберта Конквеста „Жнива скорботи“ („Harvest of Despair“)‚ в якому стверджується‚ що „загальна смертність від голоду складає близько семи мільйонів осіб‚ з яких близько трьох мільйонів – діти“‚ або мужню діяльність Джеймса Мейса‚ котрий‚ очолюючи Комісію Конґресу США з вивчення Голодомору в Україні‚ оприлюднив три безцінні томи свідчень українців про ту велику трагедію. І це сталося тоді‚ коли в самій незалежній Україні‚ де давався взнаки тяжкий спадок совєтизму‚ тема Голодомору була ще дуже мало досліджена. Адже тільки 28 листопада 2006 року Верховна Рада України ухвалила закон „Про Голодомор 1932–1933 років в Україні“, згідно з яким цей злочин сталінської Москви був визнаний геноцидом українського народу.
Тепер ми знову наближаємося до дати 23 листопада – Дня пам’яті жертв Голодомору-геноциду в Україні. І знову порушуємо питання‚ від якого не відступимо‚ поки не буде виконано цієї нашої справедливої вимоги: Пулітцерівський комітет Колюмбійського університету повинен скасувати незаслужену нагороду для В. Дюранті.
Ще у 2003 році ми зверталися з цією пропозицією до Комітету і подали незаперечні докази. Редакція „Ню-Йорк Таймс“ попросила авторитетного професора-славіста Марка фон Гаґена подати свій виважений висновок щодо цієї проблеми. Він здійснив це‚ і дуже сумлінно. Його висновок: „Задля репутації газети „Ню-Йорк Таймс“ цю нагороду варто було б від В. Дюранті відібрати“.
На жаль‚ Пулітцерівський комітет не дослухався до цієї поради і повідомив нас про своє рішення не відкликати нагороду.
Масові протести з вимогою скасувати Пулітцерівську нагороду для В. Дюранті відбулися 23 листопада 2007 року в Києві.
21 листопада 2018 року наша чинна організація (Комітет США для визнання Українського Голодомору геноцидом – U.S. Committee for Ukrainian Holodomor-Genocide Awareness) звернулася до адміністратора Пулітцерівської нагороди Дани Канеді з листом‚ в якому ми знову подали належне обґрунтування‚ чому Україна і все світове українство наполягають на скасуванні нагороди для В. Дюранті.
В листі ми підкреслили неприємну для історії американської зовнішньої політики обставину‚ що саме підла брехня В. Дюранті про 1932-1933 роки в Україні і його вихваляння сталінського СРСР підштовхнули тодішнього новообраного Президента США Френкліна Делано Рузвельта до дипломатичного визнання совєтської імперії.
При цьому в листі до Д. Канеді ми зацитували її власні слова про те‚ що претенденти на Пулітцерівську нагороду повинні мати бездоганну репутацію. Але пані Канеді досі не відповіла на наш лист – незважаючи на те‚ що під текстом стоять підписи 36 авторитетних політичних‚ культурних і наукових діячів світу.
А тим часом правда про українську трагедію – про те‚ що йдеться саме про геноцид нашого народу – все швидше крокує плянетою. Низько вклонімся пам’яті видатного юриста Рафаеля Лемкіна‚ котрий ще у 1953 році виступуив у Мангетані перед тритисячною авдиторією з доповіддю „Радянський геноцид в Україні“.
На сьогоднішній день вже 16 країн – членів ООН‚ в тому числі і США‚ визнали Голодомор в Україні актом геноциду. 4 жовтня 2018 Сенат США одностайним рішенням ухвалив двопартійну резолюцію, в якій Голодомор 1932-1933 років визнається геноцидом українського народу. Крім цього‚ таке ж офіційне визнання сталося в понад 20 окремих штатах нашої країни –
Каліфорнії, Ореґоні, Вашінґтоні, Пенсильванії, Вискансині, Мишиґені, Массачусетсі, Мізурі, Ню-Йорку, Ню-Джерзі‚ Канзасі, Іллиної, Огайо, Юті, Алабамі‚ Міннесоті‚ Вірджінії‚ Північній Каролайні‚ Ровд Айленді‚ Конектикаті‚ Луїзіяні.
Чи про ці факти не знають в Пулітцерівському комітеті? Певна річ‚ знають. А якщо знають і вперто не хочуть рахуватися з правдою‚ то це означає‚ що вони ототожнюють себе з брехливим В. Дюранті. Соромно за цих людей!
Це вияснення я хочу закінчити закликом нашої громади до активної дії. Шановні читачі „Свободи“ і „The Ukrainian Weekly“‚ нашою спільною справою і нашим моральним обов’язком є домогтися відібрання Пулітцерівської нагороди від недоброї пам’яті В. Дюранті. Пишіть відповідні листи і звернення до Пулітцерівського комітету вимагаючи справедливого‚ узгодженого з незаперечними історичними фактами рішення. Разом ми переможемо‚ бо за нами – правда. Тут подаю адресу адміністратора згаданого Комітету:
Dana Canedy, Administrator Pulitzer Prizes Columbia University‚ 709 Pulitzer Hall‚ 2950 Broadway‚ New York, NY 10027
Оксана Пясецька – співголова
Комітету США для визнання
Українського Голодомору геноцидом.
Маямі