Прочитав я допис „Правопис: плюси, мінуси та важливі моменти“ Остапа Українця – мало за голову не взявся. До вашої уваги – розбір його писання. Навіть за новим правописом – „варіант“, а не „варіянт“. „Філологи‚ котрих ці зміни заторкнуть найшвидше“: слід було написати: „Філологи стануть першими, кого ці зміни зачеплять (заторкнуть)“. „Редактори і перекладачі за фахом мали загальне уявлення“. Навіщо там „за фахом“‚ коли йдеться про один фах? „Мали загальне уявлення про цей проєкт доволі давно, а що він перебуває в розробці – іще довше“. Слова не тримаються купи. Крім того, неправильна пара: „давно – довше“. Природна в цьому випадку пара: „давно – давніше“.
Як можна мати уявлення про те, що проєкт „перебуває в розробці“? Проєкт – це ж і є розробка, тобто те, що розробляють (обмірковуючи всі супутні питання, створюють). „Як ваші діти складатимуть ЗНО“. ЗНО – це зовнішнє незалежне оцінювання. Оцінювання проходять, а складають тести ЗНО. Що таке „водномить“? Це „в одну мить“?
„Що варто похвалити?“. Потрібно було написати: „За що варто похвалити?“. „А передача на ф була радше винятковою“. Мало би бути: „передання буквою „ф“ було радше винятком“. „Нове правило дозволяє писати за єдиним правилом“. Це часом не „масло масляне“?
„Давно віджило себе“. Російський вираз „изжить себя“ перекладаємо або як „зжити себе“ , або як „віджити своє (свій вік)“, або як „пережити себе (свій вік)“.
„Марфа і Агафангел з’являються в українській мові саме як паралельні форми, хоча є, по суті, російськими іменами“. Нехай автор піде й розкаже бабусям на Лівобережжі, що Марфа – то російське ім’я. В українській мові воно з’явилося раніше, що зумовлене впливом польської мови та латині.
„Слід вимовляти огублене в“. По-перше, звук „в“ є не огубленим, а губним. По-друге, він є губним як такий. По-третє, якщо звук є губним, то інша його вимова просто неможлива. Отже, дієслово „вимовляти“ вжито неправильно.
„Для більшости занять можна утворити як чоловічу, так і жіночу форму“. Це нісенітниця. Для прикладу, читання‚ слово середнього роду. Які „чоловіча та жіноча форми“ тут можливі, коли маємо іменник середнього роду? Водночас в українській мові є слова „читач“ і „читачка“. Слід було згадати про співвідносні іменники – назви осіб за родом занять. „Читач“ і „читачка“ саме такими і є.
Люди, які мають глибокі знання, не схильні щось просто так приймати на віру. Вони завжди перевіряють, ставлять чужі слова під сумнів. Особливо тоді, коли ті слова суперечливі, а дії непослідовні. „Наша масова інерція, що приймає безкритично слова тих, які сим чи іншим припадком були поставлені „на чоло народу“, стали послами, професорами, головами товариств і таке інше, мусить уступити місце живій, критичній праці думок і готовності – все і всюди подати й свій голос у загальній справі, виконувати діяльно, на власне ризико, але з повною свідомістю своє горожанське право“, – писав свого часу Іван Франко. Золоті слова!
І, нарешті, які висновки варто зробити? Ті, хто вихваляє новий правопис, просто не знають мови. Не вони повинні вирішувати, яким бути українському правопису.