21 травня, 2020

Завваги про новий український правопис

Остап Українець – письменник і перекладач, навчався в Києво-Могилянській академії‚ має понад 10 перекладених творів для дітей та дорослих‚ а також власні оповідання та два романи. В інтернет-порталі LB.ua оприлюднив статтю „Правопис: плюси, мінуси та важливі моменти“‚ на яку відгукнувся статтею з критичними зауваженнями мовознавець Віктор Радіонов з Києва. Нижче вміщено обидві статті з невеликими скороченнями.

Правопис: плюси, мінуси та важливі моменти

 

Новий правопис насправді не дуже новий. Ранні варіянти тексту були в обговоренні вже доволі давно, профільні спільноти для обміну враженнями існують щонайменше два роки. Філологи, а тим паче редактори і перекладачі за фахом, котрих ці зміни заторкнуть найшвидше, мали загальне уявлення про цей проєкт доволі давно, а що він перебуває в розробці – іще довше. Звісно, далеко не вся інформація підтвердилась, і на ділі новий правопис дещо відрізняється від того, чого ми чекали і чого сподівалися.

Новий правопис, як з’ясувалося, вносить не настільки багато ґльобальних змін, а більшість із них – просто розширюють правила, котрі існували й раніше.

Що варто похвалити?

В українській мові нарешті є нормальне правило, націлене на передачу грецької літери θ. Взагалі в українській мові вона передається літерою т (астма, бібліотека, антропологія, театр, теорія), а передача на ф була радше винятковою (Афіни, ефір, кафедра тощо). Нове правило, по суті, дозволяє писати всі слова за єдиним правилом (через т), зберігаючи при цьому старе написання як паралельну форму. Тобто якщо ви не писали Атени і не хочете починати – не починайте. Інша справа, що саме таке написання (щонайменше, у випадку з Атенами) побутувало ще в староукраїнській мові принаймні з часів Петра Могили. Це не хаотичне нововведеня „аби було“ чи примусова реінкарнація правила, котре давно віджило себе. Тут варто зазначити, що це правило часто обурює людей як взірець того, „як люди не говорять“. Окрім того, що на місці тети ми переважно вимовляємо саме т, нове правило наводить прецікаві паралельні форми для імен Марта і Агатангел. Марфа і Агафангел з’являються в українській мові саме як паралельні форми, хоча є, по суті, російськими іменами.

Так само сталося з літерою в у латинських і грецьких словах. Оті павза з авдієнцією, котрі всіх так лякають, існували й раніше. Просто не всюди. Скажімо, ми нормально вживали слово фавн, але чомусь лякаємося слова фавна, нас не бентежило, що спільнокореневі слова Аврора і аура чомусь пишуться по-різному. А слова автор, авторитет, автомобіль і взагалі, здається, ніколи не були екзотичними для української мови. Як і в попередньому правилі, новий правопис не лише робить це правило універсальним для всіх аналогічних слів, а й залишає паралельну форму. Павза і авдиторія стали нормативними, але й пауза з аудиторією нікуди не поділися. Єдине, що необхідно мати на увазі – паралельні форми не читаються по-різному! І там, і там слід вимовляти огублене в, як у слові вовк.

Варіянти із відмінюванням іменників жіночого роду на –ть і деяких інших через –и, хоч і наробили багато галасу, займають доволі скромне місце. Якщо ви вважаєте слова типу радости, смерти тощо привабливими для себе – ви маєте право їх писати. Якщо вам усе ж більше подобається звичний родовий відмінок – його у вас не забирають.

Насправді більшість оцих „скандальних“ правил є варіянтами норми, забороненої в період „зближення мов“. І тільки зараз ми поступово приходимо до леґітимізації паралельних форм. Що, звісно, ні до чого не зобов’язує особисто вас як носія мови.

Дуже багато дефісів зникли безслідно (залишились тільки дефіси між складеними іменниками з двох повноцінних слів для ряду випадків), а заразом кількість правил на написання пів з іменниками зменшилася з трьох до одного. Виглядає незвично, якщо ви вже знаєте старий правопис, але насправді страшенно спрощує ситуацію. Що менше правил, то краще, а пів’їжака і пів-Европи належать до найпоширеніших у шкільній програмі правописних проблем. Ба більше, ці зміни ніяк не відображаються у вимові, тому назагал змінюють тільки написання величенького ряду слів і понять у бік суттєвого спрощення.

Тобто хвалити новий правопис варто за порівняну простоту і послідовність у багатьох питаннях. А також за те, що він фіксує ті моменти, які внутнішньо притаманні самій мові, але раніше іґнорувалися. Наприклад, фемінітиви. В українській мові є категорія роду іменника, тому для більшости занять можна утворити як чоловічу, так і жіночу форму (виняток складають професії, позбавлені категорії роду – суддя, бариста тощо, та нечисленні випадки, коли чоловіча і жіноча форми позначають різні професії – друкар і друкарка, швець і швачка). Правопис потрібен саме для того, щоб нормувати подібні речі. Ми не потребували підтвердження того, що фемінітиви існують – це самоочевидно з природи української мови, в якій іменники діляться за родами. Проте правопис має включати варіянти утворення відповідних професій жіночого роду і пояснення, до якого суфікса приєднуємо який (порадник – порадниця, автор – авторка, продавець – продавчиня).

За що ганити?

За непослідовність. Хоч описані вище правила цілком логічні та спрощують мову (а саме в цьому мета правопису), не всім правилам настільки пощастило. Деякі в хаосі були і в хаосі залишилися, хоча ситуація вже значно краща, ніж у перших редакціях (там було чимало випадків, коли одне слово в різних правилах писалося по-різному). Наприклад, у розділі, присвяченому родовому відмінку, читаємо: „Закінчення -у (у твердій і мішаній групах), -ю (у м’якій групі) мають: […] назви населених пунктів (крім зазначених у п. 2.1.1.2 к): Амстерда́му, Го́мелю, Ліверпу́лю, Ло́ндону, Мадри́ду, Пари́жу, Чорно́билю“. Це правило й саме собою не дуже логічне, бо чомусь непотрібно зводить родовий і давальний відмінки до спільної форми. Але до нього є примітка: „Ці іменники можуть мати варіянтне закінчення —а(-я)“. Тобто, з одного боку, правило змінилося, з іншого – старе досі чинне. При цьому старе має сенс, а нове – ні. Незрозуміло, нащо було його впроваджувати.

Аналогічні претензії до правила про запис звуків [g] і [h] в словах іншомовного походження, тільки там ситуація значно гірша. [g] можна (але необов’язково) передавати як ґ лише в іменах і прізвищах, а не в усіх власних назвах. Стару норму передачі [h] і через х, і через г (секондхенд, але гандбол) ніяк не внормували і залишили в звичному хаосі. Тому найбільша проблема нового правопису перекочувала в нього зі старого – це арґументація через „традиційно“, „зазвичай“ і тому подібні конструкції, котрі насправді ніяк не пояснюють нам, що саме і як саме потрібно писати за межами прикладів, які наведено в правописі. Ця проблема стосуватиметься переважно журналістів, перекладачів і редакторів, котрі працюють переважно саме з передачею іншомовних слів. Залишається дуже багато питань, які потребують допрацювання. І правопис, судячи з усього, таки допрацюють, ще є час – тобто є і шанси на те, що принаймні найбільш очевидні різночитання з нього таки приберуть.

Що варто пам’ятати?

Що ортографія і ортоепія – це різні дисципліни. Більшість впроваджених змін (на кшталт „авдиторії“ та подібних) ніяк не відображатимуться в усному мовленні, тим паче що практично в усіх серйозних нововведеннях залишається побутування паралельних форм. Тобто на житті пересічних українців зміни до правопису не надто відображатимуться. Більшість змін таки працюють на спрощення правил і, відповідно, полегшують засвоєння для школярів.

Окрім цього, старий правопис досі чинний і залишатиметься чинним іще п’ять років, поступово заміняючись новим. Стресових ситуацій для школярів, котрі готуються до ЗНО, чекати не варто.

Якщо ви не працюєте з мовою безпосередньо, серйозних і стресових змін ви не відчуєте. Панічні зауваження про наругу над мовою безпідставні, а реальні зміни, які стануть помітними, далеко не настільки ґльобальні та проблемні, як це можна подумати з деяких дописів у мережі. Индика і подібних слів не буде – в останній редакції правопису цю норму (котра й раніше була факультативною) прибрали, залишивши тільки рідковживані слова ирій та ирод, при чому перше було нормативним і раніше. А от скандальність нового правопису – радше плюс, ніж мінус. Основні зміни тепер в усіх на слуху, що тільки допомагає спростити їхню адаптацію та засвоїти відповідні правила без особливих проблем. Зреш­тою, схоже неприйняття колись викликало повернення літери ґ, а слова „слухавка“ і „шпальта“, хоч і повернулися до широкого вжитку порівняно нещодавно, вже міцно вкорінилися і не викликають сміху.

Мову ми засвоюємо з різних джерел, необов’язково зі шкільних підручників. І медія, і книжки спонукають нас запам’ятовувати певні сталі конструкції, особливості написання слів, разом формуючи наш мовний запас. Звісно, що всі новації спершу натикаються на спротив, але послідовні правила, які ми навіть несвідомо застосовуємо, розуміючи, що це універсальні мовні „рецепти“, запам’ятовуються доволі швидко. Чи є в новому правописі проблеми? Безумовно. Чи є проблемним сам новий правопис? Абсолютно ні.

Коментарі закриті.