25 червня, 2020

80 років тому СРСР окупував країни Балтії

Радянські війська окуповують Латвію. Рига, 17 червня 1940 року. (Фото: „Історична правда”)

Таємні домовленості, шантаж і погрози, виставляння себе рятівником-миротворцем, розкол еліт, підкуп і задіяння „п’ятої колони”, провокації із подальшим звинуваченням жертви нападу в їхньому вчиненні, розміщення військ на кордоні, ультиматум, створення умов для унеможливлення надання міжнародної підтримки, введення військового континґенту, проведення фіктивних виборів, встановлення маріонеткових урядів, демонтаж державности, репресії – так виглядає механізм гібридної аґресії, який не раз застосовував СРСР і до якого під керівництвом Володимира Путіна вдається сучасна Росія.

80 років тому, в червні місяці, Радянський Союз окупував країни Балтії. Ось як це було.

За таємним протоколом до пакту Ріббентропа-Молотова, підписаного у присутності Сталіна у серпні 1939 року, СРСР домовився із гітлерівською Німеччиною, що „у разі територіяльно-політичного перерозподілу областей, що входять до складу балтійських держав (Фінляндія, Естонія, Латвія, Литва), північний кордон Литви стане кордоном сфер інтересів Німеччини та СРСР”.

Фінляндія, маючи підготовлену армію та консолідовану політичну еліту, вчинила запеклий спротив. І хоч у війні із СРСР фіни втратили частину території, але вони показали СРСР, що не здадуться без бою, зберегли незалежність своєї країни, а її народ від репресій.

Інакше сталося із країнами Балтії: 15 червня 1940 року радянські війська окупували Литву, а 17 червня – Латвію і Естонію.

Хронологія гібридної
„анексії”-окупації

  • Після підписання пакту із нацистами СРСР окуповує Східну Польщу, зокрема і Віленський коридор (територія, яка відокремила Східну Прусію від основної території Німеччини і яка була передана Польщі після Першої світової війни за Версаль­ським мирним договором; цей „коридор” забезпечував доступ до Балтійського моря)​.
  • Погрожуючи збройним нападом, Радянський Союз змусив три балтійські держави укласти з ним восени 1939 року „Договір про взаємодопомогу”, що зобов’язував їх розмістити на своїй території радянські гарнізони, або ж сучасною термінологією – військові бази.
  • У Литву зайшло 20 тис. радянських солдатів, а у Латвію та Естонію – по 25 тис. у кожну. Цей континґент за чисельністю приблизно дорівнював арміям цих країн.
  • Як цинічний заохочувальний крок з метою дезорієнтації політичної еліти – СРСР віддав Литві її давню історичну столицю Вільнюс разом із прилеглою територією.
  • Навесні 1940 року Сталін плянував напасти на Німеччину, але Франція так швидко капітулювала перед нацистами, що Гітлер міг протиставити Червоній армії усю силу Вермахту.
  • 25 травня тогочасний керівник уряду СРСР Молотов заявив, що проти радянських військ у Литві чиняться провокації. Йшлося про зникнення двох військовослужбовців, у причетності до якого НКВД згодом звинуватив представників литовського уряду.
  • 27 травня „викрадені” червоноармійці повернулися у свою частину, але заявили, що їх „добу тримали в підвалі” і допитували, намагаючись отримати секретні відомості про радянську танкову бриґаду.
  • 4 червня 1940 року угруповання радянських військ під виглядом військових навчань рушило до кордонів Литви, Латвії та Естонії.
  • 14 червня, коли німецькі війська зайшли у Париж, Литва отримала від СРСР ультиматум, Молотов звинуватив уряд Литви у невиконанні Договору про взаємодопомогу і вимагав віддати під суд кількох литовських міністрів.
  • 15 червня загони НКВД вночі напали на дві латвійські прикордонні застави, спалили їх, кількох прикордонників убили, кілька десятків людей, серед них і цивільних, взяли у полон. У нападах, традиційно, звинуватили того, на кого напали – латвійців. Молотов вручив ультиматуми послам Латвії та Естонії, звинувативши уряди цих країн у порушенні Договору про взаємодопомогу. Від усіх трьох країн Кремль вимагав дати ввести на їхні території ще по 9-12 своїх дивізій, зформувати нові прорадянські уряди з участю комуністів, при тому, що комуністів там майже не було.
  • Президент Литви Антанас Сметона заявив, що уряд повинен відкинути сталінський ультиматум і країна має чинити збройний опір. Але уряди країн Балтії погодилися на ультиматум Сталіна.
  • 15 червня 1940 року СРСР увів війська у Литву, 17 червня окупував Латвію і Естонію.
  • Після ліквідації державности у Литві, Латвії та Естонії почалися репресії, арешти та розстріли представників політичної та культурної еліти, висилки до таборів, примусове виселення, примусова русифікація, встановлення диктату комуністичної ідеології, штучне і всеохоплююче виховання дітей та юнацтва на перекрученій історії „радянськими цінностями”.
  • Президенти Естонії і Латвії Костянтин Пятс і Карліс Ульманіс були заарештовані. Ульманіс помер у радянській тюрмі в 1942 році, а Пятс – утри­мувався у психіятричній лікарні у Калінін­ській області Росії, де помер у 1956 році. Прези­дентові Литви Сметоні вдалося утекти і перебратися до США, але там він загинув за незрозумілих обставин під час пожежі у власному будинку.

* * *

Тепер політична верхівка Росії використовує усі напрацьовані спецслужбами СРСР практики дестабілізації внутрішньої ситуації потенційних жертв аґресії чи геополітичних конкурентів: від підкупу еліт – до влаштування збройних провокацій чи виступів штучно створених радикальних рухів. Так Росія діяла щодо Чечні, Молдови, Грузії, а тепер і проти України. До цього арсеналу додалися ще кібератаки, втручання у вибори на Заході, погрози застосувати локально ядерну зброю малої потужности.

Наступний „плян перемоги Путіна”:

  • встановлення військово-політичної контролі Росії як мінімум над всім пострадянським простором, а по можливості і над Центральною Европою;
  • дискредитація і руйнування НАТО через його нездатність захистити своїх країн-членів;
  • після досягнення цих цілей – закріплення і леґітимація нової картини світу у новій „ялтинській угоді”, де США та Захід відчуватимуть себе переможеними.

Офіційний Кремль відкидає усі звинувачення в аґресивній політиці, наголошуючи, що лише захищає інтереси Росії і безпеку російських громадян. Президент Росії В. Путін заперечує причетність Росії і участь реґулярних формувань російської армії у збройному конфлікті на Донбасі, називаючи його „внутрішнім конфліктом України”.

 

Ірина Штогрин – редактор інформаційних програм Радіо Свобода з жовтня 2007 року. Закінчила філософський факультет Ростовського університету.

 

Copyright © 2020 RFE/RL, Inc. Передруковується (в скороченій верзії) з дозволу Радіо Вільна Европа/Радіо Свобода (читайте повний текст тут: https://www.radiosvoboda.org/a/gibrydna-agresiya-kremlya-okepatsiya-krain-baltii/30675068.html).

Коментарі закриті.