Херсон – єдиний обласний центр України, який рашисти захопили на початку березня 2022 року. Але Херсон не переходив на бік окупанта і продовжував берегти синьо-жовті прапори. Він боровся, чинив спротив, чекав довгі 254 дні. І дочекався: 11 листопада Херсон повернувся під контролю України, до міста зайшли спецпідрозділи, основні сили – на підступах.
Це – справді історична мить. Україна здобула дуже знакову перемогу. Але що це все означає у політичному, військовому та дипломатичному плянах? Які подальші очікування та перспективи? Зрештою, чи стане звільнення Херсону переломом у Великій війні й чи призведе до повного краху Путіна і Росії?
Дипломат Вадим Трюхан заявив, що Херсон міг стати точкою неповернення для путінського режиму й особисто воєнного злочинця Путіна, якби відступ звідти відбувався так же хаотично, як раніше Харківщини. Проте, вважає експерт, цього не станеться: “Вочевидь наш ворог навчається на власних поразках. З Херсонщини їм вдалося більш-менш впорядковано вивести основну масу своїх військ. З одного боку, це погано, адже вони їх перекинуть на інші ділянки фронту. Водночас і якоїсь зради шукати всій ситуації не слід. Україні вдалося безпрецедентно швидко і ефективно змусити росіян забратися з правого берега Дніпра. Думаю, херсонську наступальну операцію ЗСУ протягом багатьох десятиліть вивчатимуть у багатьох військових навчальних закладах світу”.
Президентові Зеленському, вважає експерт, варто було взяти участь у саміті G20 на Балі. Під час перебування в Індонезії він міг би провести серйозні зустрічі з Президентом США Байденом, з Президентом Китаю Сі Цзіньпіном і Прем‘єром Індії Моді.
Перед українською дипломатією постає серйозний виклик. Херсонський успіх не залишиться непоміченим у жодній столиці тих держав, які є нашими партнерами. Навряд чи в когось залишаться сумніви в тому, що Україна здатна перемогти у цій війні. Проте й поразки путінської росії хочуть далеко не всі.
Відтак українським дипломатам слід переконати наших партнерів у тому, що поразка нацистської російської держави не лише в інтересах України, а й в інтересах всього демократичного вільного світу.
Невдовзі відбудеться чергове засідання групи країн „Рамштайн“. У ході підготовки до нього Україні варто суттєво оновити свої запити про допомогу, з огляду на витіснення росіян з правого берега Дніпра і плянування зимових компаній. Але погоджуватися на будь-які павзи у проведенні наступальних операцій не слід за жодних обставин. Стратегічна ініціятива на боці ЗСУ, від цього слід відштовхуватися на всіх переговорах з нашими західними партнерами.
І ще одне – росіяни не збираються забиратися з України. Скоріш за все, вони тепер сконцентруються на Донбасі і спробах знищити енерґетичну та й загалом комунальну інфраструктуру. Тож, каже В. Трюхан, слід на випередження вживати відповідні заходи. Військово-політичний оглядач групи “Інформаційний спротив” Олександр Коваленко каже, що у військовому пляні звільнення Херсону – це створення буфера безпеки по Дніпру.
Російські окупаційні війська більше не становлять загрози для Миколаєва, Кривого Рогу, Запоріжжя саме з правобережжя. А на лівобережжі вони перебувають у стані блокади.
Маючи недостатньо ефективне постачання через Кримський міст, внаслідок його пошкодження, рашисти будуть змушені тримати на лівому березі достатнє угруповання, побоюючись форсування Дніпра ЗСУ. Але їхнє угруповання буде знаходитися на лівобережжі, як на долоні, а це означає – рутинне знищення їхнього потенціялу українською далекобійною артилерією.
Що стосується перспектив, Олександр Коваленко вважає, що ЗСУ не форсуватимуть Дніпро.
Частину ресурсу, що звільнився, буде передислоковано на інші, перспективні напрямки.
Росія не може вести зараз не лише маштабні наступальні окупаційні дії, але навіть утримувати тривалу оборону. І Херсонщина, після битви за Київ і Північ, остров Зміїний та Харківщину – черговий тому доказ. Війна на виснаження дала свої результати. Росія виснажена настільки, що відновити свій потенціял вже не зможе протягом найближчих десятиліть. А коли ворог виснажений, він неминуче програє.