30 серпня Президент України Володимир Зеленський відвідає США та проведе зустріч із Президентом Джо Байденом. Чи дозволить така дата візити зробити її успішним? Чи пов’язаний вибір дати із переговорами США та Німеччина про „Північний потік-2“? Ці та інші запитання „Европейська правда“ поставила директорці Центру „Нова Европа“ Альоні Гетьманчук.
Чому В. Зеленський довго чекав на запрошення з Білого дому?
В Білому домі озвучили політичне зобов’язання влітку прийняти В. Зеленського. Проте з боку української влади, на мій погляд, сталася комунікаційна помилка – у своєму офіційному повідомленні вони вказали, що візита відбудеться в кінці липня. І це в ситуації, коли жодної дати Вашінґтон не озвучив. А тому не можна говорити про перенесення візити, тому що жодної дати так і не було.
Хоча це не скасовує того, що це не дуже вигідний для України час. Адже Конґрес у цей час буде у відпустці. І це теж питання комплексної картинки візити.
Проте не варто забувати, що наразі лише декілька закордонних лідерів отримали запрошення відвідати Білий дім. Бути одним із тих, хто серед перших отримав це запрошення, в будь-якому разі – доволі почесно і відповідально.
Чи стане ця візита останньою?
Це залежить швидше від виконання трьох побажань, які американська сторона висловила спочатку за зачиненими дверима під час візити Ентоні Блінкена. Потім частково в телефонній розмові президентів Байдена і Зеленського і, нарешті, на Вільнюській конференції з питань реформ Е. Блінкен публічно озвучив ці побажання у вигляді п’яти кроків.
По-перше, ухвалення законів щодо Вищої ради правосуддя і Вищої кваліфікаційної комісії суддів. Це вже прийнято.
Друге – це прозора процедура відбору керівників антикорупційних незалежних інституцій. Тут є проблеми. І до візити, очевидно, не буде того проґресу, на який сподіваються в США.
Третє – це відновлення корпоративного управління. Це пов’язано з питанням „Нафтогазу“, але включає й інші державні підприємства.
Потім йде реформа СБУ. Це так само процес, де результат не буде досягнуто до візити.
І останнє, до речі, цього пункту не було під час травневого візиту Е. Блінкена. Йдеться про реальну посадку топ-корупціонерів, які скоїли корупційні злочини з 2014 року.
Для нинішньої адміністрації США і особисто для Джо Байдена питання корупції – це не якийсь такий каприз. Він дійсно вважає корупцію загрозою національній безпеці, причому не лише для України, а й для США.
На початку червня Джо Байден особисто підписав меморандум про те, що боротьба з корупцією є основним інтересом США в сфері національної безпеки. Я вперше пригадую, щоб такий документ такого рівня був підписаний в контексті боротьби з корупцією на рівні президента США.
Тому поки в нас не буде розуміння цієї логіки Джо Байдена, розуміння, чому він так фокусується на питаннях корупції – буде взагалі дуже складно вести діялог за час його перебування в Білому домі.
Плюс, ми знаємо, що у Джо Байдена є своя особиста історія з Україною, коли його родину та його самого звинувачували в корупції.
Що можна порадити В. Зеленському?
По-перше, прочитати промову Джо Байдена у Верховній раді, яку він виголосив як віцепрезидент США. Ця промова стосується передусім антикорупції. Джо Байден вважає її своєю програмною промовою щодо України, і досі вважає її дуже актуальною. І озвучені там тези лишаються актуальними, доки у нас не буде можливості говорити про якесь стратегічне партнерство між Україною і США за часів президентства Байдена.
Друга порада: В. Зеленському варто мати дуже чітку відповідь на питання, який внесок Україна може зробити в ґльобальний порядок денний адміністрації Джо Байдена.
Якщо в них буде чітка відповідь на це питання, це може зробити візиту до Вашінґтона значно ефективнішим.
Чи була павза в оголошенні дати візити „поштовхом“ для реформ?
Швидше, варто говорити про низку факторів. Один із них – у Вашінґтоні хотіли б бачити, що ця візита є змістовною, і хотіли б бачити, що ті речі, які проговорювалися вже під час візити А. Блінкена, під час телефонних розмов Джо Байдена і В. Зеленського, були враховані.
У Вашінґтоні хотіли б побачити проґрес по деяких з цих кроків, а разом і серйозність намірів В.Зеленського до нового старту в українсько-американських відносинах. Від того, як будуть виконані ці побажання, залежатимуть майбутнє українсько-американських відносин і наступні запрошення чи незапрошення Зеленського до Білого дому і на інші, не двосторонні зустрічі.
Другий фактор, який вплинув на вибір дати візити – питання „Північного потоку-2“. Очевидно, Джо Байден вирішив зняти цей подразник з порядку денного ще до візити В. Зеленського. Щоб навіть не витрачати на нього час, адже це питання є доволі емоційним і токсичним для двостороннього діялогу.
Тим паче, що Джо Байден тут у дуже некомфортній позиції, бо особисто він цей проєкт не підтримував, він його називав „поганою оборудкою для Европи“.
Але для того, щоб відновити довіру у відносинах з Берліном, він все ж таки заплющив очі на добудову цього газогону.
Можливо, гостроту проблеми частково вдасться пом’якшити за допомогою деяких компенсацій, які США могли б надати Україні як частину безпекового пакту. Адже для нас питання „Північного потоку-2“ – це передусім безпека.
Було б добре вже під час візити підписати такий двосторонній оборонний документ, який би зафіксував не лише ті питання і ті сфери, де ми вже працюємо, але й ті, де ми можемо суттєво посилити співпрацю.
Це може бути рамкова угода, яка зафіксує наші ключові сфери безпекової співпраці. Потім у майбутньому ми можемо вийти на якусь посилену оборонну угоду. Ми можемо говорити про розміщення американських військових на українській території.
Але головне – ми повинні почати дуже серйозний діялог зі США щодо того, яким чином Україна дістанеться того пункту призначення, який був визначений на Букарештському саміті НАТО, тобто повноцінного членства в Альянсі.
Поки що бажання такого діялогу у США ми не бачимо. Але візита до Вашінґтона може це змінити.
Чи стане проблемою співпраця України з Китаєм?
Ми повинні мати певні червоні лінії у відносинах з Китаєм, чітко їх прописати, донести це до наших західних партнерів. Кожну угоду з Китаєм треба обов’язково аналізувати – чи не суперечить вона нашим зобов’язанням у контексті европейської інтеґрації та відносин зі США. Я хотіла б застерегти від того, щоб рівень торгівлі визначав рівень стратегічности партнерства. Тому що Китай має високий рівень торгівлі з дуже багатьма країнами світу, в тому числі західними. Але водночас ці країни не називають Китай стратегічним партнером тільки тому, що у них з ним значний обсяг торгівлі.