КИЇВ. – В ці дні Україна поминає чергові трагічні роковини початку розстрілів української культурної, наукової та політичної еліти в карельському урочищі Сандармох – тих, кого називають ,,Розстріляним Відродженням”.
Урочище Сандармох стало одним із сумних символів Великого терору розпочатого сталінсько-комуністичним режимом у 1937 році. Менше ніж за тиждень органи Народного комісаріяту внутрішніх справ (НКВС) знищили 10 тис. людей. Ці масові розстріли приурочили до 20-річчя так званої ,,Жовтневої революції”. Тіла розстріляних скидали у ями. Загалом на цій території в 10 квадратних кілометрів виявили понад 200 таких ям.
У документах радянських спецслужб ця місцевість зазначена як ,,обычное место расстрелов”. 82 років тому там розстріляли близько 7,000 людей 60 національностей і дев’яти релігійних конфесій. Серед них понад 677 українців. Найбільшу групу в’язнів – 1,111 осіб – розстріляли з 27 жовтня по 4 листопада 1937 року. Серед них, приречених на смерть тодішніх громадян СРСР були й 290 українців.
Найбільше розстрілів випало на перші дні листопада. 3 листопада було розстріляно 134 особи, всі, як зазначалося у ,,розстрільних списках” – ,,українські буржуазні націоналісти”… Таким чином, лише за один день поліг майже весь цвіт української нації початку ХХ ст. Кожен із загиблих був не тільки визначним фахівцем у своїй царині, але й видатною особистістю, постаттю ,,ренесансних” масштабів.
Серед них – засновник нового українського театру Лесь Курбас; Валер’ян Підмогильний – один із найталановитіших українських прозаїків; Микола Куліш – драматург, громадський і освітянський діяч, газетяр, редактор; Микола Зеров – провідник ,,неоклясиків”, надзвичайно тонкий науковець, поет, перекладач західньоевропейської та античної літератури; Матвій Яворський – історик, політичний діяч, академік Всеукраїнської Академії Наук; Володимир Чехівський – український політик, громадський діяч, прем’єр-міністер УНР, один із засновників Української Автокефальної Православної Церкви; українські політичні діячі періоду незалежної Української республіки, орієнтовані на незалежність України, такі як члени петлюрівського уряду Антін Владиславович Крушельницький (з сім’єю), Аркадій Барбар, офіцери Української Галицької Армії та багато інших.
Усі були молоді, в розквіті сил, переважно 36-50-ти років. Їхні обірвані життя – не лише на кривавих руках садиста капітана Михаїла Матвєєва, безпосереднього виконавця розстрілів, але й на совісті тодішнього керівництва СРСР і безпосередньо Сталіна, адже саме він був одним із головних ініціяторів знищення України – України думаючої, творчої, сильної. Йому потрібна була слабка безвільна республіка з переламаним хребтом – немічний паралітик, цілком і повністю залежний від волі і примх ,,хазяїна”, адже саме за таких умов і може існувати тоталітаризм.
Перші репресії почалися ще в 20-их роках, але свого апогею, небаченого і нечуваного розмаху сягнули саме в 30-их роках. Україна підрадянська була майже знищена – ані еліти, ані селянства. Залишилися купка заляканої інтеліґенції, котра напружено дослухалася до кожного нічного шурхоту, тримаючи на випадок арешту торбинку з сухарями, та покірне селянство, загнане Голодомором у колгоспи. Звісно, всі розстріляні були згодом реабілітовані, проте їхню відсутність, ,,вирваність” (спочатку фізичне знищення, а потім багаторічне замовчування, заборону навіть згадки їхніх імен) з історичного контексту життя країни і народу, Україна відчуває й досі – це страшна і непоправна втрата.
Урочище Сандармох, як місце розстрілів – одне із сумних символів Великого терору стало відоме після тривалих пошуків лише влітку 1997 року. Останки знайшли члени міжнародного товариства ,,Меморіял” – історики Веніямін Іофе та Юрій Дмитрієв, якого у 2016 році, в кращих традиціях совєтських каральних органів за анонімним доносом було заарештовано і попри всю абсурдність звинувачень. Ю. Дмітрієв і досі під арештом.
27 жовтня 1997 року, у 60-ті роковини злочину сталіністів, у Сандармоху вперше провели Дні Пам’яті. У них брала участь невелика делеґація з України, у складі якої були Євген Сверстюк, Іван Драч, Лариса та Тетяна Крушельницькі. Тоді ж було встановлено дерев’яний український хрест. 2004 року Товариство української культури ,,Калина” коштом світового українства спорудило гранітний козацький хрест ,,Убієнним синам України” (автори Микола Малишко та Назар Білик). А меморіяльну дошку на Соловках українці встановили у 2012 році під час ,,Соловецької Прощі”, які тривали щорічно з 1997 року аж до 1914 року – початку триваючої досі російсько-української війни.
У неділю 27 жовтня – у день трагічних роковин початку розстрілів сталінськими убивцями з НКВС української культурної, наукової та політичної еліти, в столиці України біля пам’ятного хреста всім українцям, репресованим комуністичним московським тоталітарним режимом в 30-х -50-х роках ХХ ст. в тюрмі народів – СССР (місце біля колишнього Жовтневого палацу, де відбувались страти українців під час Великого терору 1937-1938 років) відбулися поминальні заходи, присвячені 82-им роковинам розстрілу видатних діячів Українського Національного Відродження в лісах Сандармоху, Карелії.
Продовження поминальних заходів відбулося в той же день біля пам’ятника геніяльному Л. Курбасеві. Участь в заходах взяли активісти Міжнародного громадського об’єднання ,,Соловецьке Братство”, Української патріотичної альтернативи, Українського товариства політв’язнів, ВУТ ,,Просвіта” та інші.