За офіційною статистикою в Японії є майже 2,000 громадян України. Є дві організації, які об’єднують земляків: організація „Краяни“ в Токіо і Українсько-японська культурна асоціяція в місті Нагоя. Про життя українців в Японії мені розповіла консул Посольства України в Японії Олена Іванчук, яка вже другий рік займає цю посаду.
Катерина Воршева з майбутнім чоловіком.
О. Іванчук познайомилася з представниками асоціяції під час виїзного консульського обслуговування громадян України. В Токіо при „Краянах“ діє недільна українська школа, куди двічі на місяць приходять діти, дорослі, аби поспілкуватися українською мовою, навчити рідній мові дітей, розповісти про традиції народу. Долучаються і японці, які пов’язали своє життя з українцями або просто хочуть збагатити мовні знання. „Краяни“ щороку влаштовують парад вишиванок. На жаль, цього року через пандемію, це було в режимі онлайн.
До консульського відділу приходять з різними питаннями. Нещодавно О. Іванчук випала неабияка нагода – зареєструвати шлюб. Подружжя Антон Бернацький та Женік Барсегян живуть і працюють в Японії, тут познайомилися, закохалися і вирішили поєднати свої життя. Шлюб реєстрували на території України в Японії – у посольстві. Все було, як потребує закон, запитання про любов, підписи, обмін обручками, оголошення чоловіком та дружиною, келихи шампанського і, навіть, розбитий посуд. На щастя!
„Чомусь до консульського відділу приходять більше жінок, ніж чоловіків, розповідає О. Іванчук. – Українські жінки завжди відрізнялися гнучкістю і практичністю, а також працездатністю і наполегливістю. Мені здається, саме це допомагає їм прилаштуватися до жорстких і безкомпромісних правил співіснування в японському суспільстві. Узагальнюючи, я б назвала успішною кожну українку, яка змогла знайти своє місце в Японії. Не тому, що Японія країна з найбільш розвиненими технологіями і не просто ними оволодіти одразу, а тому, що це – найскладніша країна для інтеґрації іноземців“.
Сергій Соколовський (Фото: Посольство України в Японії)
Звичайно на консульський прийом приходять не лише жінки, але і чоловіки з цікавими професіями. Однак, жіночі історії торкають душу консула, і вона охоче ділиться ними.
„Найбільший інтерес і захоплення викликають жінки, яких серед української громади більшість і які починали свій шлях в Японії наприкінці з візою „entertainment“ (розваги). Вони працювали в різних клюбах танцівницями і, використавши клюбні знайомства, розпочали з часом власний бізнес, придбали нерухомість, створили сім’ї з японцями, народили дітей. Попри схожі початки, життєві шляхи в усіх – різні. Тепер вони успішні. Чи легко їм? Звісно, що ні. Тому, в рамках закону, намагаюся допомогти кожній. Консул не завжди може виконати всі побажання громадян. І не завжди громадяни дослуховуються до порад і розказують про всі обставини. Найважче працювати з особами, які вимагають поваги до себе, але не вміють поважати інших. Часом, громадяни налаштовані вороже або з недовірою. Залишається лише одне – працювати на совість і не очікувати на вдячність“.
Ось одна з історій, про яку розповіла О. Іванчук: „Катерина Воршева – тендітна, симпатична, завжди усміхнена. А знаєте ким вона працює? Зварницею на суднобудівному заводі у Фукуямі, що недалеко від Гірошіми. Два роки тому вона вирішила освоїти нову професію в Японії і обрала майже суто чоловічу. Тим самим виявила у собі впевненість у своїх силах, можливостях. І тепер зварює величезні контейнери, що перевозять морські вантажі. За фахом, який Катерина одержала в Україні, вона – юрист. Кілька років працювала за фахом і займалася танцями.
Згодом з танцівниці вона стала вчителькою танців. На цю посаду її і запросили до Японії. Прийшла на консульський прийом із нареченим – усміхненим японським хлопцем. Минулого року вони разом їздили на батьківщину українки.
Майбутньому чоловікові сподобалася Україна. Він мріє з часом переїхати туди жити і відкрити мережу японської кухні“.
Борець з дисципліни сумо Сергій Соколовський в Японії – трохи більше двох років. Народився у Мелітополі, там почав тренуватися і здобув 14 перемог на чемпіонаті Европи, а потім став єдиним українцем імператорського клюбу сумо Японії. „Коли він прийшов у консульський відділ, то, звичайно, всі співробітники відділу і посольства залишили свої обов’язки і на кілька хвилин завітали в мій кабінет аби познайомитися, поговорити, сфотографуватися з Сергієм, – розповідає консул. – День тоді був такий насичений, цікавий і приємний на зустріч з талановитим, знаним українцем. Сергій тепер знаходиться за крок до найвищого визнання у світі сумо. На прийом прийшов, аби підписати певні документи з його духовним наставником та порадником, мамою Юлею, яка живе в Україні. Сергій продемонстрував нам свій тренувальний костюм. Взуття, яке на Сергієві, це – визнання високого професіоналізму, адже початківці сумо в Японії носять дерев’яні капці“.
Всі зустрічі – різні, як і відвідувачі. І, в той же час, чимось схожі. Мабуть прагненням українців виживати за будь-яких обставин в якій би країні вони не жили. А тепер у Японії є куди прийти і до кого звернутися – до консула О. Іванчук, щедрої на добро людини.