Календарна осінь в Україні вступила у свої права. Політична – також. Гладке українське панство повернулося з закордонних відпочинків‚ посполитий люд – з полів і городів‚ прийшов час для громадської активности. Вповні‚ так би мовити‚ плянової‚ наперед визначеної‚ бо ще посеред літа було відомо‚ що 17 жовтня мають початися масові акції протесту проти діяльности‚ а точніше – проти бездіяльности влади.
От і почалися. Навпроти будинку Верховної Ради‚ на площі Конституції – знову сцена‚ знову намети‚ знову поліція і Національна ґвардія. Прапори тих середовищ‚ що очолюють нинішні протести – „Руху нових сил“‚ „Альтернативи“‚ Демократичного альянсу‚ руху „Чесно“‚ партії Юлії Тимошенко „Батьківщина“‚ Самопомочі“‚ „Національного корпусу“‚ „Свободи“ та інших об’єднань.
Чи зародиться з цього якесь велике зрушення? Швидше за все – ні‚ революції не стаються на замовлення‚ ні в наперед визначену дату. Але що українці виходять на вулицю – це не лише їхнє демократичне право‚ але й свідчення небайдужости до своєї країни. Тим більше‚ що підстав для протестів є досить.
Нинішня критика з боку найактивнішої частини українського суспільства адресується передусім Верховній Раді‚ оскільки народні обранці не виконали трьох головних вимог‚ котрі проголошувалися ще зі сцени Революції Гідности і котрі‚ в разі їхнього втілення‚ могли відкрити Україні шлях до набагато глибшого оновлення і розвитку: це створення антикорупційних судів‚ скасування депутатської недоторканости і ухвалення нового виборчого закону‚ згідно з яким депутати обиратимуться за відкритими партійними списками.
Нарікають протестанти і на Президента Петра Порошенка‚ зокрема за його законопроєкт ч. 7203‚ за яким депутатську недоторканість пропонується скасувати аж з 1 січня 2020 року. Мовляв‚ президент ще на три роки видає індульґенцію корупціонерам у парляменті.
Як же минув той перший день протестної акції‚ 17 жовтня? Схоже на те‚ що голос вулиці мав певний вплив: речник Верховної Ради Андрій Парубій розпочав роботу парляменту з обіцянки ввести в тижневий розпорядок пленарних засідань не тільки питання медичної реформи‚ але й проєкти щодо скасування депутатської недоторканости і нового виборчого закону.
Проте активістів ця обіцяка не вдовольнила. Вони вимагають негайних дій‚ а не слів. Мабуть‚ виникла б інша‚ спокійніша атмосфера‚ якби чільні провідники не боялися виходити до людей‚ дивитися їм в очі‚ спромагалися на нелукаві‚ чесні відповіді. Без такого безпосереднього контакту ніколи не виникне довіра між суспільством і владою.
„Ми пропонуємо керівникам депутатських фракцій вийти до людей‚ що оточили Верховну Раду‚ вислухати їх і пояснити свої власні позиції‚ – каже в розмові з журналістами народний депутат від „Самопомочі“ Єгор Соболєв. – Ґарантуємо їм охорону. Ні‚ не хочуть виходити. Мали б уже зрозуміти українців – якщо ти не хочеш вийти до них‚ вони прийдуть до тебе“.
Президент П. Порошенко у цій ситуації‚ що може розвиватися як до стишення‚ так і до небезпечного загострення‚ виявився гнучкішим і мобільнішим: того ж дня він вніс до парляменту – як невідкладний! – проєкт закону про скасуваня депутатської недоторканости.
Як і слід бул очікувати‚ головну ролю „революційного трибуна“ під стінами парляменту було заздалегідь відведено провідникову „Руху нових сил“ Михайлові Саакашвілі. Напередодні протестів він попоїздив по Україні‚ намагаючись зрушити її на масові виступи проти чинної влади. Його промова зі сцени перед парляментом й була найрадикальнішою.
„Поки є Порошенко – нема проґресу, нема боротьби з корупцією. Поки є Порошенко – будуть злидні! Поки є Порошенко – буде масова еміґрація з України”‚ – пристрасний голос промовця зривався на крик‚ тема еміґрації заторнула масу‚ почулися вигуки „Ганьба!“. А М. Сакашвіллі вів далі: „Якщо не буде жодних рішень задля добра народу, Порошенкові треба подумати, щоб піти зі своєї посади. У нього ще є час! Це не мій ультиматум, це моя порада!“.
Що треба було розуміти – іди по-доброму‚ бо інакше підеш по-недоброму.
День цей закінчився‚ як у Павла Тичини: „…На майдані пил спадає‚ замовкає річ… Вечір… Ніч…“. Щоправда‚ дві-три сотні протестантів залишилися ночувати в наметах. Дух двох попередніх революцій ще не зрадив українців. Було б ідеально‚ якби на цей раз масові акції‚ мирно почавшись‚ мирно й закінчилися.
Проте найбільшою мірою це залежить таки від влади‚ зокрема й від президента. Ледве чи йому на цей раз вдасться відбитися від звинувачень у маніпулюванні парляментом‚ аби якомога затягнути з законопроєктом про антикорупційний суд‚ на чому наполягає Венеційська комісія. Натомість П. Порошенко іде шляхом зволікання з проблемою‚ перекладаючи її на парлямент‚ на якісь депутатські комісії і робочі групи‚ тобто‚ власне кажучи‚ навмисне‚ виходячи з власних інтересів‚ гальмуючи весь процес.
Певна річ‚ Україна вже не та‚ якою була‚ скажімо‚ в 2014 році. Але ще й не та‚ якою повинна була стати за ці три нелегкі роки. Тому аналітики Королівського інституту міжнародних взаємин „Chatham House“ свій свіжий‚ жовтневий‚ звіт щодо України закінчують таким справедливим висновком:
„Проґрес в Україні помітний на багатьох фронтах, однак‚ насправді ситуація доволі загрозлива. Незавершені реформи можуть підірвати довіру до „нових сил” і призвести до розчарування серед мільйонів українців. Це стане „зеленим світлом“ для реваншистів і популістів, які прагнуть зірвати процеси перетворення в Україні. Через численні проблеми Европи у політиків нині менше можливостей вкладати час і зусилля в Україну, але Захід не може дозволити собі ще однієї поразки. Немає жодних ознак, що свідчили б про зміну курсу Володимира Путіна щодо України, тому і Захід також повинен бути непохитний. Україна перебуває на межі – і кожна сторона має шанси на перемогу“.
Україна все ще перебуває на межі. Нарешті переламати ситуацію‚ залишити ризики позаду – це головне завдання національно свідомої частини українського суспільства.