Дякую, що надрукували мою статтю „Мова і свобода України“. Був приємно вражений, тому, що майже всі періодичні видання світу обмежені якимись рамками, але це – свідчення дійсної свободи у „Свободі“. Ще раз дякую і пропоную „Спалені крила“ до ювілею Юрія Яновського.
З повагою, Анатолій Шорохов
Долі деяких людей нагадують спалахи зірок: вони загораються на тлі нічного неба і так само швидко гаснуть, залишаючись в пам’яті небайдужих романтиків. Юрій Яновський народився 120 років тому, 27 серпня 1902 року, на хуторі Маєрове Єлизаветградського повіту (на Херсонщині) в багатодітній селянській родині. В 1917-му батьки переїхали до Єлизаветграда, де Юрко (в 1919 році) закінчив реальне училище. Деякий час працював у радянських установах міста, а в 1922-1924 роках навчався в Київському політехнічному інституті. Хоча інститут і не закінчив, але зацікавився літературною діяльністю і театром. Перший вірш „Море“ був написаний російською мовою (1922 р.), а вже через два роки він переходить на українську – пише вірші, театральні рецензії, новели й оповідання. Ю. Яновському, як справжньому романтикові, хочеться „побачити побільше світу“. І, немов сприяючи мріям, доля закидає його до Одеси – морських воріт України, де вулиці наповнені пахощами акацій і протяжними гудками пароплавів, котрі кличуть за собою в мандри. В 1926-1927 роках Ю.Яновський, якому всього 24 роки, працює художнім редактором Одеської кінофабрики, яку називали тоді „Голівудом на березі Чорного моря“. Саме ця праця не лише познайомила його з Олександром Довженком, багатьма акторами та діячами кіномистецтва, а й наштовхнула на створення свого найвідомішого роману „Майстер корабля“. Взагалі ж в історію літератури Ю.Яновський увійшов, як автор чотирьох романів і по них видно, як поступово вигорала його творчість, а, разом із нею, фізично марнів і слабшав він сам. Значна частина дослідників творчости Ю.Яновського небезпідставно вважає, що саме „Майстер корабля“ – вершина романтичної прози „радянської доби“ України.
В 1927 році Яновський переїздить до Харкова і вже тут пише „Майстра корабля“ (1928 р.). Герой роману, в якому вгадується сам автор, прожив 70 років, згадує свою молодість і працює на кіностудії в морському місті. В творі химерно переплелися елементи мариністичної, мемуарної, пригодницької та утопічної прози із окремими філософськими роздумами, а його дійові особи – реальні люди. Вони будують корабель для того, щоб використати його при зйомках кінофільму. Автор наводить цитату із оди Горація, яка пов’язана з ідеєю твору „О, кораблю, вже знов хвиля несе тебе в море!“ Далеке минуле (тяжкі випробування Рим-ської республіки) перегукуються із долею знесиленої війнами і революціями України. Але Яновський вірить, що корабель під назвою „Україна“ досягне успішного майбутнього. Надійною запорукою цього є „Майстер“ – фіґурка на носі корабля, справжній духовний „стрижень“ невмирущої української нації. Сьогод-ні, коли читаєш цей роман, він здається ще актуальнішим, ніж сто років тому: Південь, в тому числі згадуване „місто“ (Одеса), – під обстрілами ворожих ракет, а Росія усіма силами намагається відрізати Україну від моря. Але горда, сильна духом нація не дасть себе знищити, подолає ворожу навалу і збереже статус „морської держави“. Сам роман „Майстер корабля“ за радянської доби був, фактично, під забороною, як і наступний твір Ю.Яновського – роман „Чотири шаблі“.
У цьому творі, так само романтизованому, авантюрно-пригодницькі елементи поєднані із філософськими міркуваннями. Герої твору, четверо повстанських ватажків, борються із ворогами на півдні України, а потім, після інтенсивних боїв, відчувають свою спустошеність. Вони чимось близькі героям Джека Лондона і Ремарка. Це – „залізні душі“, які вміють „дивитися в очі смерті“ і не знаходять собі місця в повоєнному суспільстві. У „Чотирьох шаблях“ радянських критиків найбільше стурбувала „партизанська стихія“, непідвладна контролі комуністів; вони звинуватили автора в „дрібнобуржуазному розумінні мети і завдань соціялістичної революції“. І до 1983 року цей роман більше не друкувався.
Найбільш відомим радянським читачам є третій роман Ю. Янов-ського „Вершники“ (1935 р.), який вивчався в школі. Ми, власне кажучи, знали його, як автора одного роману. Хоча письменник і намагався наблизити твір до „соціялістичного реалізму“, але справжнє, бунтарське нутро його так і випирало назовні. В моїй пам’яті до сих пір одна із новел роману „Подвійне коло“, де на тлі спекотної степової Херсонщини п’ятеро братів Половців зводять між собою рахунки, вбиваючи один одного. Розігріті полум’ям війни, злі й непримиренні, вони гинуть за якісь ідеї й „держави“. Переможцем виходить „червоний“ Іван, який міняє свій „рід“ на „клас“ і Карла Маркса. Але мимоволі в читача виникає думка про безглуздість такого вибору – протиставлення загальнолюдських цінностей „класовим“ чи „державним“ інтересам, життя людини якійсь „ідеї“.
В 1939 року Ю.Яновський переїхав до Києва. Працював редактором часопису „Українська література“ (з 1946 – „Вітчизна“), після війни, як журналіст, був присутній на Нюрнберзькому процесі. Повернувшись, видав роман „Жива вода“ (1947), в якому показав правдиві картини повоєнної дійсности. Після цього його зняли з посади редактора часопису і засудили на пленумі Спілки письменників Украї-ни за „націоналістичний“ і „наклепницький“ твір. Ю.Яновський переробив роман, який став набагато слабшим і вийшов вже після смерті автора (1956). В останньому з творів – „Київських оповіданнях“, письменник вже прославляв героїзм радянських людей, надхненних ідеями „комуністів“ на чолі з „товаришем Сталіним“. І отримав за свій твір Сталінську премію (1949 рік). Після цього його визнали за „радянського класика“, але справжній романтик в ньому помер. Залишив цей світ у 52 роки, 25 лютого 1954 року, так і не доживши до віку, згаданого у „Майстрі корабля“. Отже, один із основоположників українського неоромантизму спробував піднятися занадто високо, але, немов Ікар, обпалив собі крила і впав на землю. Радянська система знищила його, позбавивши права вільного вибору й свободи, того, що є найціннішим для кожного мистця. І, на жаль, не його одного.