Утвердитись у світі зможемо лише завдяки успіхам в економіці, але аж ніяк не відділяючи економіки від культури.
Лінґвісти (і не лише вони) добре знають, що серед багатьох параметрів мови (демографічний, політичний, культурний, технічний, науковий, освітній, ідеологічний, інформаційний тощо) економічний параметр визначається потужністю економіки країни. Яка мова домінує у світі? Правильно, англійська, бо США разом із Великобританією випускають чверть світової продукції.
Наполегливо раджу деяким урядовцям ознайомитися бодай з однією діяграмою, представленою в Музеї лінґвістики Київського національного університету (КНУ) ім. Тараса Шевченка, яка наочно ілюструє економічну потужність мов (так, на англійську припадає 32,2 відс., на японську – 17,8 відс., німецьку – 9,6 відс., французьку – 5,9 відс., китайську – 2,7 відс., російську 1,3 відс.). За мовнополітичною потужністю російській мові належить 3 відс., англійській – 54 відс., французькій – 30 відс.
„Чому британці та американці не вчать китайської, тоді як англійську вивчає майже вся юнь Китаю? Секрет у написі Made in. Вважають, що українська – десь у третьому десятку (як і за демографічним параметром), що дуже муляє деяким тутешнім колоніяльним партіям. Тим часом за валовим продуктом Росія позаду Нідерляндів (нідерляндська мова за цим параметром значно сильніша), а бюджет Росії становить лише 2 відс. бюджету США (зараз, може, й не дотягує до бюджету Сан-Франциско або Чікаґо).
Економічний вимір мови ще й у тому, що вона сама є товаром. У Британії, за даними газети „Санді Таймс“, ще років 15 тому англійська мова займала шостий рядок у списку експортних товарів і давала щорічно 3 млрд. дол. прибутку. Не менше заробляють на мові США і Австралія. Мову купують і продають. На цьому хтось заробляє ще й політичний капітал. Дбаючи про інтереси націй і мовне розмаїття, Евросоюз на переклади офіційно виділяє щороку 1,000,000, 000 евро. На такі гроші могла би прожити вся Естонія чи Молдова. Торгувати українською мовою, зокрема й українськими перекладами з англійської та російської, нам було б дуже вигідно, якби дехто не продавав мову свого громадянства у переносному сенсі. А найбільша вигода від своєї мови саме господарська, бо споконвічну і питому мову народу як чинник порозуміння, відкриття світу і єднання для праці жодна інша ніколи не замінить. Її правове, культурне та ідеологічне приниження може призвести тільки до моральної депресії, душевної роздертости, соціяльної нестабільности і спаду виробництва. Її піднесення, навпаки, забезпечить нам повагу в Европі й у світі“, – Віталій Радчук, доцент Інституту філології КНУ ім. Т. Шевченка.
То яку мову, крім української, найдоцільніше вивчати українським школярам? Правильно. Англійську. Оскільки з викладачами японської в Україні негусто, то, крім англійської, треба штудіювати німецьку, французьку, еспанську. А проблемою поширення російської має турбуватися колишня метрополія (принаймні це буде логічніше, ніж демонструвати відверту політику неоколоніялізму), скориставшись досвідом Німеччини й Франції. А хто бажає, хай вивчає російську. Якщо має в цьому конечну потребу. Мовний гіпофіз в українців розвинений добре, тож „вєлікій і магучій“ можуть вивчити самотужки.
Підкинута антиукраїнськими силами теза доконечної потреби функціонування офіційної російської мови доти залишатиметься одним із факторів соціяльної напруженості, доки не матимемо конвертованої гривні з високою купівельною спроможністю, доки не вироблятимемо продукції, котра за якістю буде ліпша, ніж російська, німецька, японська, за якою потягнуться покупці з усього світу, комфортно їдучи добротними українськими автобанами, гайвеями і фрівеями.
У цьому контексті варто навести цікаву думку Юліяна Бачинського, сучасника Івана Франка, автора книжки „Україна irredenta“, котрий пристосував марксизм до національної держави. Ні на мить не сумніваючись у тому, що самостійна Україна має бути (це, мовляв, закономірний процес), він вважав, що „зукраїнізувати“ росіян, євреїв і поляків, які проживають в Україні, можна тільки економічно.
„Боротьба за політичну самостійність України не відноситься також виключно лише до українців – народу, а взагалі до всіх, що замешкують Україну, без огляду на те, чи се автохтон-українець, чи колоніст: великорос, поляк, жид чи німець. Спільний інтерес зукраїнщить їх, змусить їх усіх стати українськими „патріотами“.
Це справді була смілива й ориґінальна, як на ті часи, думка, що самостійність України обстоюватимуть саме великі підприємці. Національно свідомі, ясна річ. На жаль, в умовах сучасної України далеко не всі такі. Однак шанс переламати ситуацію, на наш погляд, все-таки є – логіка бізнесу повинна підказати підприємцям, що тільки працюючи на власну державу, вони значно ефективніше примножуватимуть свій приватний капітал, ніж зароблятимуть статки на посадах таких собі менеджерів від світового бізнесу.
Утвердитись у світі зможемо лише завдяки успіхам в економіці, як це зробили Японія, США, Німеччина. При цьому аж ніяк не відділяючи економіки від культури. Економіка не може бути брутальною в цивілізованій демократичній державі.
Олег Романчук – шеф-редактор журналу „Універсум.