18 лютого, 2021

Проблеми реального життя

Коли я від 2014 року чую голос телевізійного експерта, котрий вчергове пророкує близький розпад Росії, то вимикаю звук. Особливо мене дра­тують балачки про західні санкції, які неминуче примусять Росію повернути Україні окуповані Крим та третину Донбасу. Тобто, збройно захищати незалежність власної країни – начебто, другорядна, майже непотрібна справа. А головне – дочекатись, коли економічні санкції зруйнують російську імперію.

Є в мене два одногрупники з часів Миколаївського кораблебудівного інституту. Обидва після проголошення незалежности України повернулись до власних історичних батьківщин. Перший мешкає в Ізраїлі, працює в аерокосмічній аґенції. До пенсії йому залишилось ще три роки. Його місячна платня рівно в 100 разів більша за мою річну пенсію.

Другий після розлучення самотньо мешкає в новій однокімнатній квартирі площею 50 квадратів, пересувається на новенькому „Форді“, працює викладачем в пересічному московському університеті. Його маленька, за московськими мірилами, місячна платня складає 1,200 евро. Дорослі доньки також мешкають в Москві на відстані 100 кілометрів. За пів року (в 62 роки) плянує оформити пенсію, розміром не менш, як 450 евро на місяць. Моя пенсія – 70 евро на місяць. Після інституту, коли я будував авіоносці на заводі, а приятель щось креслив у „Чорномор­судопро­єкті“, моя платня була втричі більшою за конструкторську.
Про якісь санкції, запроваджені західними країнами проти Росії ще в 2014 році, приятель не чув, як і більшість його московських друзів. Медичний туризм росіян до Німеч­чини ніхто не скасовував. Як і дешеві авіорейси до Німеччини. Мешканці центру Росії цілком задоволені власним життям. Адже вони знають, що в Україні, де демократичний Майдан переміг, пенсії та зарплати є в 3-5 разів меншими, аніж в тоталітарній столиці недемократичної Росії. Це правда, яку неможливо сховати.

Ніколи росіяни не вийдуть на мільйонний майдан з вимогою змінити ситий московський тоталітаризм на голодну київську демократію.

До речі, власники українських пашпортів з Криму та Донбасу мріяли, що у них після зради Батьків­щини з’являться московські ціни та платні з можливістю отримувати ще й українську пенсію. Тепер вони вимагають, щоб українці дали воду в Крим, відбудували зруйновану окупантами економіку Донбасу.

Водночас урядові фантасти Украї­ни розповідають, що коли рівень життя в Україні буде вищим, аніж в Росії, а ціни за „комуналку“ нижчими, кримчани та лугандони забажають повернутися в Україну разом з нині окупованою територією. Тобто, за нашого життя та життя наших дітей та онуків Крим з Донбасом залишатимуться „російськими“. Треба знати цю правду.

Миколаїв

Коментарі закриті.