Українські історики дослідили цікаву пісенну тему:
росіяни постійно присвоюють собі перероблені українські пісні, більш мелодійні і красиві у звучанні. Пісня „Там вдали, за рекой“ написана ніби у 1924 році – це насправді українська пісня „Прощався стрілець“, яка піднімала настрій в корпусі Українських січових стрільців.
Прощався стрілець
зі своєю ріднею,
Сам поїхав в далеку дорогу.
За свій рідний край,
за козацький звичай
Йдемо в бій за свою перемогу.
Джерелом популярної пісні-романсу „Поручик Голицын“ („Четвёртые сутки пылают станицы, исходит дождями Донская страна. Раздайте патроны, поручик Голицын, Корнет Оболенский, налейте вина“) стала українська пісня „Друже Ковалю“, автором якої є повстанець Микола Матола. Вона була написана в 1949 році, а переклали цю пісню російською мовою у 1977 році.
Четверту добу
ми не бачимо сонця,
Сльозиться у схроні
зволожений мур.
Не плачте душею,
мій друже Ковалю,
Бо дуже нелегко й мені самому.
Пісня „Любо, братцы, любо“ („А первая пуля, а первая пуля, а первая пуля в ногу ранила коня. А вторая пуля, а вторая пуля, а вторая пуля в сердце ранила меня“) є плагіятом української пісні з такою ж назвою „Любо, братці, любо“.
А першая куля, а першая куля
Порснула по мені,
та й спасли ремні
А другая куля, а другая куля
Ранила коня ще засвітла дня
Любо, братці, любо, любо,
братці, жить
З нашим отаманом
не доводиться тужить
Ця пісня походить з часів визвольних змагань 1917-1921 років, і співали її українською мовою в армії Нестора Махна. Навіть у радянському фільмі про Олександра Пархоменка пісню співають російською мовою, але з виразним українським акцентом та українськими словами.
Український романс „В саду осіннім айстри білі“ пристосували як пісню „Вот кто-то с горочки спустился“ для співачок Надії Кадишевої і Наташі Корольової.
В саду осіннім айстри білі
Схилили голови в журбі…
В моєму серці гаснуть сили:
Чужою стала я тобі…
Російська нібито народна пісня „Выйду на улицу, гляну на село“ насправді є лише адаптацією української дійсно народної пісні „Де б я не їхала, де б я не йшла“.
Де б я не їхала, де б я не йшла,
Я тобі, мамо, подякувала.
„Дякую тобі, мамо,
що будила мене рано,
Більш не будеш, не будеш!“
Начебто „російську народну“ пісню „Ой, мороз, мороз“, написану ніби 1954 року, співали на Вінничині ще у першій половині 1900-их років з такими словами:
Ой, мороз, мороз,
Ще й зима буде,
Прошу я тебе –
Не зморозь мене!
Це лише кілька окремих прикладів, а насправді таких свавільних запозичень було значно більше.