ОДЕСА. – У рамках відзначення Дня української писемности та мови, Одеський музей української книги 12 листопада провів зустріч з приводу видання „Мазепинське Євангеліє“. Провадили зустріччю Уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь та Посол України в Ліванській Республіці Ігор Осташ.
Унікальне арабомовне видання, що з’явилось на світ завдяки меценатству Івана Мазепи понад 300 років тому, обговорювали днями в музеї, що діє в Науковій універсальній бібліотеці ім. Михайла Грушевського. Книгу представили вдруге на півдні України – після низки презентацій в інших містах, щонайперше у Києві.
Титульне Чотириєвангеліє було надруковане у 1708 році в сирійському місті Алепо для арабомовного світу коштом гетьмана І. Мазепи. Воно містить присвяту меценатові, написану Антіохійським патріярхом Афанасієм ІІІ Даббасом.
Т. Кремінь розповів, що вперше дізнався про існування арабомовного Євангелія від Посла України в Румунії проф. Теофіла Рендюка, який вивчав молдовську частину життя славного гетьмана України і його смерті у 1709 році у Бендерах, а також епопею неодноразового перепоховання його тіла у румунському місті Галац. Саме зусиллями Т. Рендюка у фондах Румунської академії вдалось виявити раніше невідомий для українців ориґінальний примірник „Євангелія“ з подячними присвятами і подяками українському гетьманові: грецькою мовою (на двох сторінках) й арабською (на п’ятьох) від Антіохійського патріярха Афанасія ІІІ Даббаса.
Патріярх возвеличує гетьмана, благословляє молитвою, підкреслює його чесноти. Промовисто, що у зверненні до І. Мазепи А. Даббас називає гетьмана особистістю, „відомою своєю чистотою та святою вірою, яка подарувала арабам Боже письмо“ та „улюбленим нашим духовним сином“, що свідчить про глибоку пошану до І. Мазепи.
І дійсно було за що складати такий красномовний панегірик І. Мазепі! Потужний політичний гравець свого часу, який тримав гетьманську булаву майже 22 роки, чітко усвідомлюючи ролю релігії, намагався зміцнити Помісну православну церкву під омофором Константинопольского патріярхату, підняти її ролю на території Гетьманщини, що потрапила в 1686 році під управління Московського патріярхату.
Дослідники засвідчують, що власним коштом гетьман І. Мазепа побудував 28 церков, монастирів і дзвіниць у Києві, Переяславі, Чернігові, Глухові, Лубнах, Густині, Дігтярях та навіть у Московії. Долучався до відновлення ще майже 20 храмів. Дарував храмам землі, ікони, вишукані іконостаси та ориґінальні примірники давніх церковних книг.
А задля залучення підтримки християн арабського світу гетьман активізував відносини з Православним Сходом і надавав істотну підтримку Константинопольському, Олександрійському, Антіохійському та Єрусалимському патріярхам. Він пожертвував 50 тис. золотих і 30 тис. дукатів Єрусалимському патріярху на відновлення палестинської Великої Лаври преподобного Сави Освяченого. А ще подарував золоту чашу, лампаду і срібний вівтар вартістю 20 тис. золотих та срібний підніс, що до цього часу використовується під час важливих церемоній у храмі Гробу Господнього. Знову ж таки, за деякими відомостями, І. Мазепа жертвував гроші і на підтримку коптської християнської церкви в Єгипті.
І. Мазепа разом із господарем Валахії Костянтином Бринковяну (1688-1714) та миргородським полковником Данилом Апостолом (1654-1734), стали головними меценатами друкарні Абдалли Саєга, що працювала в 1706-1711 роках в сирійському Алеппо, який в той час називали „Атенами Азії“. Для друку Євангелія арабською мовою було передано 3,000 золотих, і ще стільки ж особисто в руки Антіохійського патріярха. Саме тут побачило світ вже згадане „Євангеліє“, яке нині ми називаємо „мазепинським“.
До останнього часу було відомо лише про три примірники цієї книги з присвятою гетьманові, нагадав І. Осташ. Один примірник знаходиться у Букарешті, другий – у Санкт-Петербурзі. Довгий час вважалося, що третій, який зберігався у Церковно-археологічному кабінеті, створеному при Київській духовній академії, було втрачено у буревіях складної української історії. Його у 1925 році описав літературознавець-історик Сергій Маслов. Утім нещодавно, завдяки зусиллям І. Осташа, київський примірник вдалось знайти у фондах Національної бібліотеки України ім. Вернадського.
Переклад арабської частини панегірика зробили 100 років тому два відомі сходознавці, перекладачі, що працювали в Кабінеті арабо-іранської філології Історико-філологічної каведри Всеукраїнскьої академії наук Павло Лозієв (1894-1981) та Тауфік Кезма (1882-1958). А вивіряв роботу своїх учнів академік Агатангел Кримський (1861-1942).
І. Осташ протягом чотирьох років віднайшов ще 14 різних Євангелій, понад десяток алепських стародруків, а також три унікальні Євангелія, видані свого часу в проспонсорованій І. Мазепою книгодрукарні, які до цього часу використовувались у ліванських монастирях.
Щоб повернути пам’ять про діяння гетьмана на Близькому Сході, Посольство України в Лівані у співпраці з Фондом пам’яті Блаженнішого Митрополита Володимира на чолі із Митрополитом Православної церкви України Олександром Драбинком за участи Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського вирішили створити максимально точне факсимільне видання „Євангелія“ з присвятою І. Мазепі. Півтора року над цим працювали науковці, три дизайнери, вісім технічних спеціялістів-консультантів, українські та арабські редактори й коректори.
Для видання накладу – 200 примірників – підбирали максимально подібний до ориґіналу папір. Для 150 примірників зроблено обкладинку зі штучної шкіри, для 50 – із натуральної. Тиснення золотом ідентичне до ориґіналу, векторний малюнок для виготовлення кліше під нього спеціяльно до найдрібніших деталей перемальовувала дизайнер.
Факсимільне видання вже передано до національних заповідників „Софія Київська“ та „Гетьманська столиця“ (Батурин), Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського та інших музеїв. На початку жовтня „Мазепинське Євангеліє“ презентували військовим і курсантам Одеської військової академії.