Овсія Василіва із села Новоставці, що неподалік Рівного, котрий опинився у полоні під час Другої світової війни, у повоєння довго розшукувала родина. А тим часом О. Василів, щоб не потрапити до таборів радянського режиму із тавром „зрадника“, осів в Англії. І лише в 1982 році, коли О. Василів відійшов у вічність, про нього долинула звістка в Україну.
А наразі для нащадків знайшлася і його могила, добре доглянута, з хрестом та тризубом в узголів’ї. Як вдалося вийти на слід рідної людини, розповів правнук Роман Лебедь:
„Історія з прадідом особисто для мене почалася з маленької пожовклої фотографії і старого конверта, який одного разу дала мені мама. На фото був мій прадід Овсій. А його місцем перебування значилася Англія. У конверті лежав лист, датований 1982 роком, від розпорядника дідових грошей на прізвище Ленчик. Діда на той час вже не було в живих, але Англія продовжувала виплачувати його пенсію моїй прабабусі, адже він не мав нової сім’ї.
Я написав листа до Ленчика. Відповіді не було. У березні 2015 року я поїхав до Англії, до містечка Раґбі у графстві Ворікшир, де мав проживати Ленчик. І я його знайшов. Ґанок прикрашали портрети Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, висіли вишиті рушники. Але сам Ленчик виявився дуже кволим. Сказав, що не може мені допомогти, бо заледве щось пам’ятає.
Йшов час. Мені допомагали друзі. З їх допомогою знайшов реєстр померлих (британці, до речі, ведуть записи усіх смертей, починаючи з 1837 року). І я таки знайшов діда. З’ясувалося, що він помер у 1976 році, а жив у містечку Галіфакс неподалік Манчестера. Для мене щось наче ожило.
Організація „Family History Society“ вказала кладовище, де похований О. Василів. Я знову подався в дорогу. У крематорії є стара книга із записаними від руки прізвищами, датами смерті та місцями на кладовищі. Мені дали мапу карти і позначили на ній місце могили. Сказали, що вона все ще існує.
Кладовище справді величезне, на крутих схилах. Стільки золотих тризубів на надгробках я не бачив на жодному цвинтарі в Україні. Ось де вона, та Україна, яку ми втратили. Похована і не завжди віднайдена. Хоча надгробки на деяких могилах були оновлені, із чорного мармуру. Там Рівненщина, Тернопільщина, Житомирщина, села, міста, хутори.
Але, як згодом виявилося, позначку на мапі зробили неправильно. Кілька годин блукаючи серед могил, я уже хотів йти до виходу. І раптом… Василів! Його могила була над доріжкою, під величезним деревом. З хрестом і тризубом в узголів’ї. Не знаю, хто доглядав її, але вона чиста й охайна. Ось так нарешті зустрілися“.