КРОПИВНИЦЬКИЙ. – На приміщенні Червоновершської школи 9 листопада відкрито меморіяльну дошку селянському повстанцеві Герасимові Нестеренку-Орлу, який народився у цьому селі. 100 років тому у Червоновершці жила велика родина Нестеренків, частину з них радянська влада знищила, інші роз’їхались по світах.
Г. Нестеренко став одним з отаманів-холодноярців. Його отаманське минуле дослідив першовідкривач-документаліст Роман Коваль (нарис „Головний отаман Холодного Яру“ у книзі „Коли кулі співали“, Київ-Вінниця, 2006 рік).
Народився Г. Нестеренко 3 березня 1890 року, 1909 року закінчив учительську семінарію в місті Новий Буг (нині Миколаївська область), вчителював у Новій Празі (Олександрійський район) і Обознівці (нині Кіровоградський район). Під час Першої світової війни побував на полі бою, навчався у школі прапорщиків у Одесі. Коли повернувся до праці за фахом‚ став завідувачем шкільного відділу у Єлисаветградській повітовій земській управі.
В роки революції відразу ж став на бік українських сил. У грудні 1917 року організовував повітовий селянський з’їзд у Єлисаветграді, створював осередки „Просвіти” і загони Вільного козацтва у Добровеличківці. Влітку 1919 року заснував Єлисаветградсько-Олександрійський повстанський комітет зі штабом у Компаніївці, який підняв збройне повстання проти комуни. Близько 10 тис. українців тоді стали на оборону рідної землі. До пізньої осені 1922 року Г. Нестеренко-Орел (додаток до прізвища отримав за сміливість та авторитет серед козаків) був на бойовому коні. Брав участь у Першому Зимовому Поході у складі військ УНР, у з’їздах партизанських загонів. Після проголошення нової економічної політики повстанці змушені були піти в підпілля.
Полковник Г. Нестеренко, останній командувач Холодноярської округи, все ще сподівався на загальноукраїнське повстання проти більшовиків і у 1921-1922 роках створював повстанські осередки по селах Уманщини, Звенигородщини, Чигиринщини, Олександрійщини, Єлисаветградщини, Первомайщини, перебирався і на лівий берег Дніпра. На нього полювали чекісти, але йому вдавалося уникати засідок. Восени 1922 року він несподівано зник, хоча ім’я його ще довго зустрічалось у більшовицьких документах та зринало на устах місцевих селян.
Куди ж подівся селянський отаман? Відповідь на це запитання дає справа, знайдена у обласному архіві. Керівник науково-редакційного відділу „Реабілітовані історією. Кіровоградська область“ Василь Бондар розповів про це у своєму нарисі „Повстанець на ймення Орел“. У ньому сказано:
„Коли петлюрівські загони пішли на територію Польщі, я переховувався, а восени 1922-го з кількома бійцями перейшов кордон у Румунію північніше Кишинева“‚ – так відповів на допиті у червні 1945 року Г. Нестеренко про початок нового життя: мирного і за кордоном.
У Румунії йому довелося поневірятись по різних місцях. Постійно намагався підтримувати зв’язок з організованою українською діяспорою, зокрема тісно співпрацював з Українським Допомоговим Комітетом. На життя мусив заробляти хліборобством, бджолярством. Наприкінці 1944 року перебрався у близький до Чорного моря повіт Констанца, де його незабаром і знайшла радянська контррозвідка „Смерш“.
Очевидно, за роки розгубили свідчення і документи про повстанського отамана Г. Герасименка-Орла, тож присуд був, як на ті часи‚ досить м’яким – 10 років таборів. На жаль, у справі не збереглося жодних свідчень про те, як закінчилося життя леґендарного отамана. Чи дочекався він волі? Де похований? Ці питання залишаються без відповіді.
Але доля отамана-повстанця не залишила байдужим земляка – художника Віктора Луганщука з Компаніївки. Свого часу він прочитав нарис В. Бондаря і перейнявся ідеєю повернути пам’ять про бунтівного отамана у рідне село. З фінансовою підтримкою Червоновершської сільської ради виготовив меморіяльну дошку, яку й було урочисто відкрито у присутності учнів та керівництва району. Він також передав школі перефотографовані сторінки архівної справи.
На початку 1920-их років у повстанця в селі залишалось троє дітей – Микола, Борис і Галина. Дружина Надія вчителювала у сусідньому районі. Двох його братів знищило НКВД, доля сестер невідома.
Отамана Г. Нестеренка-Орла реабілітувала обласна прокуратура ще у 1989 році. На основі тієї справи, яка зберігається в архіві, він повернувся у своє рідне село, у школу, яку любив, але мусів лишити заради боротьби з окупантами України.