Оскільки на українському кордоні зараз зосереджено понад 130 тис. російських військових і над континентом нависає перспектива найбільшого европейського конфлікту з часів Другої світової війни, єдність Заходу ще ніколи не була такою важливою. Тому тривожно спостерігати за небажанням Німеччини однозначно приєднатися до решти демократичного світу в опозиції до російської імперської аґресії.
Незрозуміле вагання Німеччини суперечить зобов’язанню, яке вона взяла перед Україною у липні 2021 року в обмін на відмову США від опозиції до дуже суперечливого газопроводу „Північний потік-2“.
Справді, у спільній заяві в липні 2021 року Президент США Джо Байден і Канцлер Німеччини Анґела Меркель заявили: „Сполучені Штати та Німеччина непохитно підтримують суверенітет, територіяльну цілісність, незалежність та обраний европейський шлях України. Сьогодні ми повторно беремо на себе зобов’язання протидіяти російській аґресії та шкідливій діяльності в Україні та за її межами“.
Незважаючи на це недвозначне зобов’язання, Берлін не тільки відмовився надіслати будь-яку летальну оборонну зброю, щоб допомогти Україні захиститися, але навіть забльокував іншому члену НАТО відправку такої зброї німецького походження. Німеччина також ухильно відповіла на заклики до твердого зобов’язання бльокувати газопровід „Північний потік-2“ у разі нового наступу Росії.
Тим часом видатні німці висловлювали думки, які ще більше підігрівають сумніви щодо прихильности найпотужнішої економіки Европи протистояти загрозі Кремля.
Головнокомандувач німецької фльоти віце-адмірал Кай-Ахім Шенбах був змушений піти у відставку в січні 2022 року після того, як він був знятий на відео, де він применшує російські експансіоністські амбіції в Україні та заявляє, що Президент Росії Володимир Путін заслуговує на „повагу“. Через кілька днів колишній Канцлер Німеччини Ґерхард Шредер викликав обурення, звинувативши Україну у „брязканні шаблями“.
Українці стривожені спробами Німеччини захистити свою відмову озброювати Україну, посилаючись на провину у війні за нацистські злочини, скоєні проти Радянського Союзу під час Другої світової війни.
На жаль, Німеччина досі помилково вважає сучасну Росію єдиною державою-наступницею Радянського Союзу. Внаслідок цього багато німців не знають про величезні втрати України радянських часів, що були завдані нацистською Німеччиною.
У своєму виступі на конференції 2017 року в німецькому Бундестазі, присвяченій історичній відповідальності Німеччини перед Україною, історик Єльського університету Тімоті Снайдер підкреслив центральне місце України в конфлікті. „Метою Другої світової війни, з точки зору Гітлера, було завоювання України. Тому безглуздо поминати будь-яку частину Другої світової війни, не починаючи з України“, – заявив Т. Снайдер.
„Результатом ідеології цієї війни було те, що близько 3.5 мільйона мирних жителів радянської України стали жертвами німецької політики вбивства між 1941 і 1945 роками. Додатково до цих 3.5 мільйонів – близько 3 мільйонів українців, жителів Радянської України, загинули як солдати Червоної Армії або опосередковано внаслідок війни“, – зазначив американський історик.
Травматична спадщина Другої світової війни в Україні підриває твердження Німеччини про те, що вона діє історично відповідально, коли відмовляється надіслати Україні летальну оборонну зброю. Відмова Німеччини озброювати Україну, незважаючи на її зобов’язання, взяте в липні 2021 року, є ще більш незрозумілою, враховуючи той факт, що німецький експорт зброї досяг рекордного рівня в 2021 році.
Незважаючи на глибоке почуття розчарування в Україні нинішньою позицією Берліна, Німеччина ще може переглянути свою позицію та виконати своє зобов’язання від липня 2021 року підтримати територіяльну цілісність України. Для Німеччини – країни, яка чітко усвідомлює свою історичну відповідальність – не може бути вищого пріоритету.