17 лютого минуло 129 років з дня народження Патріярха Йосифа Сліпого. До цієї події д-р Анатолій Бабинський, науковий співробітник Інституту історії Церкви та дослідник патріярхального руху в українській діяспорі, поділився низкою цікавих фактів з життя Й. Сліпого.
Патріярх Йосиф Сліпий, попри свою богословську освіту, мав пристрасть до природничих наук. Перебуваючи на засланні у сибірських таборах, він спостерігав за природою, атмосферними явищами, впливом на себе сухого та морозного повітря. Крім того, Патріярх колекціонував різних комах і формував гербарії, які згодом відправив до Львова. Після звільнення, у римському Українському Католицькому Університеті він створив природничий музей, де були опудала тварин і взірці мінералів. Він писав листи до священиків та монахинь у різних країнах із проханнями надсилати йому екземпляри екзотичних представників місцевої флори і фавни. Єпископа в Австралії Івана Прашка, який свого часу був його студентом у Львові, він зокрема попросив надіслати йому кенґуру. Владика всіляко відговорював Патріярха, пояснючи, що австралійські закони досить суворі в таких питаннях, однак Й. Сліпий добився свого, отримав кенґуру і навіть качкодзьоба, якого відправили йому в забальзамованому стані.
Коли Йосифа Сліпого звільнили з ув’язнення, він не хотів їхати за кордон, а понад усе бажав повернутися до своєї пастви в Україні. Про це він скаржився братові-монаху Партенію Павлику, коли поїздом з Москви, через Брест і Відень, прибув монастиря біля Рима. Й. Сліпий зберігав радянське громадянство, намагаючись продовжити чинність свого пашпорта з надією знову здійснювати своє архипастирське служіння в Україні.
Й. Сліпий був рукоположений на єпископа у 1939 році, а вже у 1940 році Митрополит Андрей Шептицький призначив його Екзархом Великої України. Але в тих обставинах він не міг потрапити до Києва, осідку свого екзархату. Правда, в українській столиці він таки побував, хоч і не з власної волі: перший раз у 1945 році, коли його було заарештовано і засуджено, а вдруге – у 1961 році, знову ж таки як арештант на черговому судилищі. Проте цього разу він вперше побачив Хрещатик, Володимирський і Андріївський собори, побував у Києво-Печерській лаврі.
Щодня, двічі – в обідню пору і ввечері – Й. Сліпий робив іспит сумління (чи свідомости, як це називається в Ігнатіянській духовності). Очевидно, що така практика заохочувалась серед питомців у семінарії. Відомо, що Митрополит Андрей Шептицький також формувався в такій духовній системі. Проте зрозуміло, що вдосконалив Й. Сліпий цю щоденну практику, навчаючись в єзуїтів в австрійському Інсбруці. Це допомагало йому зберігати духовну зосередженість і розсудливість. Розпізнавати у щоденному потоці подій, часто непростих, який вибір зробити в тій чи іншій ситуації. Оскільки виклики, які стояли перед ним, вимагали від нього максимальної духовної ясности та інтуїції. Це те про що сьогодні часто говорить Папа Франциск, заохочуючи кожного практикувати таку духовну саморефлексію і розпізнавання.