Президент Володимир Зеленський заявив, що „по тому, як іде російська „могилізація“, можна сказати, що й сто тисяч загиблих громадян Росії не спонукають Кремль про щось замислитися“. Тим часом фактичні втрати російських військ – з урахуванням вагнерівців і формувань так званих “ДНР” і “ЛНР” – вже перевищили 100 тис. загиблими. Водночас російський опір на фронтах українського контрнаступу поступово посилюється. Українські втрати вбитими та пораненими менші за російські у 3.96 раза і становлять близько 76,600 осіб, у тому числі 19,150 убитих.
Майже 300 тис. мобілізованих, якщо Росії їх вдасться набрати, вистачить лише для відшкодування втрат. При цьому треба враховувати, що до оголошення мобілізації російське угруповання вже поповнювалося – за рахунок перекидання нових бойових частин із російських реґіонів, залучення військовослужбовців-контрактників з тилових частин та переведених у контрактники солдатів-строковиків, а також за рахунок призову резервістів та добровольців. Крім того, йшло поповнення за рахунок загальної мобілізації в “ДНР” та “ЛНР” та за рахунок добровольців, завербованих до лав вагнерівців. Інакше б російське угруповання в Україні на сьогодні просто зникло б. Проте зараз Росія відчуває брак особового складу і, судячи з історій деяких загиблих, багато мобілізованих потрапляють на фронт практично без підготовки. Навряд чи таке поповнення підходить для серйозної наступальної операції.
Під час мобілізації в Росії відсутня система ретельного відбору покликаних і добровольців, і в результаті до війська потрапляють люди, непридатні для служби в армії за своїми фізичними й психологічними характеристиками. З таким ненавченим, неекіпірованим, невмотивованим до ведення війни і просто ненадійним поповненням війни не виграють.
29 вересня, на восьмий день після оголошення так званої часткової мобілізації, В. Путін збагнув провал і заявив про допущені „помилки“ й закликав виправити їх, а також „повернути додому“ людей, які були призвані до армії безпідставно.
Російська недержавна соціологічна організація „Левада-центр“ провела опитування росіян після оголошення часткової мобілізації. Рівень довіри до Путіна почав знижуватися.
Західні аналітики обговорювали, як вплине оголошена Путіном мобілізація на ситуацію на фронті, а також і те, наскільки вона підніме градус напруги в російському суспільстві. Семінар був присвячений маштабній втечі росіян за кордон.
Звісно, поповнення все одно створить проблеми для української армії. Росія і так чисельно перевершує Україну на полі бою, і відправка на фронт новомобілізованих солдатів, нехай і погано екіпірованих та непідготовлених, все одно дасть певний імпульс.
Соціяльні заворушення, якими обернулася мобілізація в Росії, оголили інший вимір війни. Мобілізація стала формою війни путінського режиму з самою Росією. Це не просто війна з Україною – для Путіна це війна за контролю над Росією, над невеликим, але впливовим імперським гуртом, який хоче, щоб Путін пішов далі, і давно підбурює його до оголошення загального призову. Мобілізація – спосіб задовольнити ці кола.
Яскраво виражений характер соціяльної та національної дискримінації путінської мобілізації. Вона явно націлена на бідніших і провінційніших, на етнічні меншини всередині Росії, тому почалися протести в Даґестані та інших реґіонах. Заклик спрямований на ті верстви населення Росії, які по-перше, найбільш віддалені від столиці географічно та соціяльно, а по-друге, становлять найбільший потенційний ризик для режиму.
З іншого боку, мобілізація – частина ширшого політичного плану Путіна. Ідея в тому, щоб війна тривала якнайдовше, щоб Захід втомився, Европа розкололася на чергових виборах.
Наразі відправка призовників на фронт як „гарматного м’яса“ не несе жодного ризику для життя Путіна, але загрожує економіці Росії у довгостроковій перспективі. Це просто копання собі могили, вважають аналітики. Він зовсім не стратегічний гравець. Україна переможе!