30 років тому, 14 жовтня 1992 року, Президент Росії Борис Єльцин передав Президентові Польщі Леху Валенсі документи про Катинський розстріл. Ще через 10 місяців Б. Єльцин сказав „Вибачте нас“ і став на коліна перед пам’ятником на військовому цвинтарі у Варшаві.
Кремль ще до розпаду СРСР визнав відповідальність Берії, Меркулова та їхніх підручних за знищення еліти польської інтеліґенції та офіцерства: навесні 1940 року 25,700 осіб було вбито за рішенням спеціяльної трійки НКВД відповідно до постанови політбюро ЦК КПРС. М. Горбачов передав В. Ярузельському списки польських офіцерів – в’язнів таборів НКВД, але секретний пакет не відкривав.
За часів В. Путіна катинський сюжет – один із найголовніших для розуміння логіки та методів кривавого реваншу НКВД-КГБ. Саботаж розслідування, ухилення від вибачень, лицемірні реверанси та грізні натяки (у 2010 році Путін сказав, що Сталін „вчинив цей розстріл, виходячи з почуття помсти“ за полонених червоноармійців), маневри після смоленської трагедії (постанова Держдуми та телепоказ фільму), все більш нахабна ревізія історії в офіційній риториці та масовій медіяпродукції, допомога продажних суддів („Меморіал“ з 1989 року і аж до своєї ліквідації бився в судах за розсекречення) і, нарешті, остаточне вивертання правди навиворіт. Від Катині до Бучі – прямий шлях. Які ж ми були наївні!
Від „Свободи“. Варто зауважити, що у таємному розпорядженні йшлося також про розстріл 11 тисяч арештованих й утримуваних у тюрмах Західної України та Білорусі, більшість яких становили українці.