Наші серця і очі прикуті до війни з московським загарбником. Ми віримо у героїчні Збройні сили України‚ у близький день українського тріюмфу‚ віримо‚ що перемога назавжди змінить Україну‚ скристалізує національну самосвідомість народу‚ розчистить замулене страшною історією джерело внутрішньої сили‚ дозволить українцям нарешті подолати прищеплене імперією зла почуття меншвартости. Свобода‚ незалежність‚ віра в себе‚ у своє високе загальнолюдське призначення стануть такими природними‚ як дихання.
А може не статися так? На жаль‚ може. Якщо свідома частина українського суспільства рішуче і безповоротно не візьметься знешкоджувати внутрішніх ворогів. Вони нікуди не поділися – сидять у тих самих кріслах‚ що й до війни‚ – в уряді‚ в офісі президента‚ у Верховній Раді. Наприклад‚ 30 серпня парлямент у першому читанні ухвалив законопроєкт „Про медіа“‚ суть якого полягає в тому‚ щоб „розмінувати культурний кордон з Росією“. Тобто депутатська більшість‚ а це обранці від „Слуги народу“‚ вважають російську культуру вартою того‚ аби не відгороджуватися від нею кордоном? Це навіть не звичне схиляння перед Москвою‚ а недоумство‚ бо культурною годі називати країну‚ котра по вуха загрузла в болоті зневаги до інших країн. Як свідчив російський релігійний філософ Іван Шмельов‚ „росіяни – народ, котрий ненавидить волю, обожнює рабство, любить ланцюги на своїх руках і ногах… готовий в будь-який момент пригнічувати інших…“. З загальнолюдською культурою нічого спільного!
Тим часом в український публічний простір активно впроваджується нібито безневинний погляд‚ що є ж і „харошіє русскіє“. Це для того‚ щоб і по війні росіяни чулися в Україні без жодної вини перед нею‚ без обов’язку знати її мову‚ шанувати національну культуру. Мовний омбудсмен України Тарас Кремінь щомісяця отримує сотні скарг про порушення мовного закону в соціяльних мережах‚ зокрема на YouTube-каналах. Телеведучі далі ставяться до російської мови як до вищої. Юлія Галушка з українського телеканалу „FreeДом“ сама просить своїх співрозмовників переходити на російську – мовляв‚ щоб ширша авдиторія могла розуміти. Та хай ніколи не розуміє! Вже 120 років минуло від з’яви полум’яної брошури Миколи Міхновського „Самостійна Україна“ і від його „Десяти заповідей“ для свідомого українця. Одна зних: „Усюди й завсігди уживай української мови. Хай ні дружина твоя, ні діти твої не поганять твого дому мовою чужинців-гнобителів“.
В Україні справді є достойні росіяни – всі вони бездоганно і охоче спілкуються українською мовою. До цього їх спонукає почуття справедливости і людська честь. Про свій подібний досвід розповідає колишній десантник‚ автор книжки про війну на Донбасі Валерій Ананьєв: „Переходити на українську повністю і одразу було тяжко, голова аж кипіла. Якби не було внутрішнього переконання, що це необхідно зробити, я б не витримав. Але так сталося, що задля душевного спокою у мене не було вибору. Українізація думок набагато важливіша, ніж усі перейменовані вулиці разом узяті. Українська мова не зробить погану людину кращою, але всі, хто перейде на неї, обов’язково зроблять свій додатковий внесок у майбутнє України“.
Цей погляд на справу мусить стати в Україні загальноприйнятим. Але російська мова має бути відкинута не тільки тому‚ що це мова жорстокого народу-виродка‚ але й тому‚ що вона сама своїх духом‚ характером і лексичним складом формує людиноненависницьку психологію. І як би російськомовний „харошій русскій“ в Україні не вдавав з себе порядну людину‚ врешті-решт його мова змусить хиже москальське нутро вилізти назовні.
Це війна за свободу бути українцем на українській землі‚ війна за тисячолітню народну культуру‚ віками нищену‚ замовчувану і відсувану на цивілізаційні загумінки. Війна за культивування свого‚ органічного‚ єдиного. Війна за рідну мову‚ котра мов кров живить національний організм.
Нехай же ці слова 24-річного київського журналіста Романа Ратушного‚ що загинув як герой на цій війні‚ залишаться для української молоді заповітом: „…Випалюйте в собі всю російську субкультуру. Випалюйте в собі всі спогади з дитинства, пов’язані з російським-радянським. Випалюйте в собі стосунки з родичами чи друзями по ту сторону, з усіма, хто є носієм російської субкультури. Інакше це все випалить вас“.