8 вересня завдяки зусиллям патріотичної громадськости в Національному заповіднику „Києво-Печерська лавра“ урочисто відкрито меморіяльну дошку на честь князя Костянтина Острозького – видатного українського державного, військового та церковного діяча.
Виповнюється 509 років від дня перемоги війська, очоленого князем Костянтином Острозьким, над москалями біля Орші і 493 роки з дня смерті цього великого українського патріота, мудрого державного діяча, видатного стратега й полководця, багаторічного оборонця рідної землі, щедрого мецената й енерґійного будівничого.
Великий збройний конфлікт між Великим князівством Литовським і Московією почався 1513 року аґресією Московщини. Зупинити московського аґресора, розгромити загарбницьке військо і визволити захоплені землі було доручено 54-річному Волинському князеві Костянтину Острозькому – гетьману Великого князівства Литовського, Руського, Жемайтійського і Королівства Польського.
Острозький зібрав 40-тисячне військо. У його складі були литовські, білоруські, українські, польські, чеські, сербські, угорські, німецькі й татарські загони. Ударну силу становили 16-тисячна легка литовська кавалерія і 14-тисячна польська кіннота (легка та важка), 5-тисячна піхота (переважно сілезці й чехи), а також потужна артилерія. Відсутні точні дані щодо чисельности ворожого війська. Хоча польський король і великий князь литовський Сиґізмунд І Старий писав, що московитів було 80 тисяч.
У ніч з 7-го на 8 вересня військо Великого князівства Литовського через наплавні мости переправилося на лівий берег Дніпра навпроти Орші. На світанку москалі почали атакувати Острозького, намагаючись відрізати його загони від річки й захопити мости. Але ворожі атаки були відбиті. За словами істориків, К.Острозький особисто очолював контратаки кінноти. Незважаючи на вік, відважо бився, як простий вояк. Уміло використовуючи неузодженості в діях московських воєвод, він нападав на них порізно, а ті, за словами літописця, „із заздрості видавали один одного“.
Опівдні за вказівкою К. Острозького руські й литовські вершники вдалися до хитрощів. Імітуючи відступ, вони заманили московську кінноту під залпи своїх гармат. Після потужного обстрілу із засідки, що була у прибережному лісі, ворогів атакував резервний загін. Побачивши, що настає вирішальний момент битви, К. Острозький посилив натиск і, примусивши важку московську кінноту до відступу, загнав її на багнистий берег річки Кропивни, де вона позбулася маневрености. Загрузлі в болоті коні втратили рухливість. Там, між Оршею та Дубровною, майже вся ворожа кіннота була знищена. Загін польських гусарів довершив розгром московської армії, хоча гонитва за рештками недобитків, що панічно тікали до Смоленська, тривала аж до ночі. Отже, здобувши 8 вересня 1514 року велику спільну звитягу над нахабним московським аґресором, збройні сили східньоевропейських народів надовго приборкали його загарбницькі наміри!
К. Острозький, розгромивши диких загарбників, зупинив їхню навалу й захистив від темних вандалів, руйнівників і людоловів Европу саме тоді, коли над нею сходила зоря Просвітництва!
Великого гетьмана К. Острозького з великими почестями зустрічали у Вільнюсі й Варшаві. Перемога під Оршею прославила його на всю Европу. Подвигом князя захоплювалися монархи і дипломати у всіх столицях. Часописи, видані латинською та німецькою мовами, повідомляючи про переможну битву, порівнювали К. Острозького з видатними полководцями давніх Греції та Риму.
Що нам відомо про князя К. Острозького? Народився він 1460 року в Острозі на Волині. Розпочавши військову кар’єру ще в молодості, брав участь в успішних кампаніях проти загарбників, передусім кримців і Московії. Як полководець, він переміг ворогів у 33 битвах, програв у двох. Завдяки розуму, кмітливості, стратегічному таланту й особистій відвазі став одним із найвидатніших полководців XVI ст. Неприязне ставлення Острозького до Московії посилювалося ще й добрим знанням її „зсередини“. Потрапивши під час одного з походів у полон, провів у московській неволі декілька років. Завдяки кмітливості втік. Повернувшись додому, ще з більшим завзяттям, навіть з ризиком для життя, продовжував боротьбу проти аґресивного й дикого східного сусіда.
На честь своїх перемог будував храми в багатьох місцях. Започаткував перетворення Острога на осередок української освіти й культури. На відміну від більшості тогочасних можновладців, зневажав розкоші й розваги. 1514 року на честь перемоги під Оршею збудував у Вільнюсі замість дерев’яної муровану церкву св. Трійці, а також спорудив церкву Успіння св. Миколая. В 1521 році збудував нову замкову церкву в Острозі.
К. Острозький виростив і виховав сина Василя (згодом до отриманого при хрещені імені той додав собі ще й ім’я – Костянтин), який гідно продовжував патріотичну батькову діяльність. Василь-Костянтин став активним спонсором української писемности, науки й культури. Заснувавши в Острозі академію і друкарню, перетворив місто в інтелектуальний центр України.
Помер Костянтин Острозький 11 вересня 1530 року й похований в Успенському соборі Києво-Печерської лаври. 2 листопада 1941 року внаслідок підриву собору терористичною групою НКВД надгробок на могилі князя був знищений.
11 липня 2008 року К. Острозький був канонізований УПЦ КП. 2014 року на честь 500-річчя звитяги біля Орші Нацбанк України викарбував ювілейну монету. 2017 року іменем Великого гетьмана К. Острозького названо військовий підрозділ – Литовсько-Польсько-Українську бриґаду.