Місце вічного спочинку Зенона Снилика на Українському цвинтарі св. Андрія Первозваного у Савт Бавнд-Бруку, Ню-Джерзі. (Фото: Левко Хмельковський)
Швидко минає час і наші сучасники стають історичними особами. Саме так став історичною особою в українській журналістиці за кордоном і американському спорті Зенон Снилик – головний редактор газети „Свобода“ і капітан До дня його народження 14 листопада в 1933 році пропонуємо статтю Артура Валерка „Титан американського українства“, вміщену 3 березня 2011 року в газеті „Український футбол“.
Український футбол був на передових ролях у післявоєнному США – це аксіома. На аматорському рівні, до появи професіонального чемпіонату, США мали низку етнічних команд – німецьких, італійських, польських, але саме українці з року в рік, аж до кінця 1960-их років, вигравали чемпіонат і Чашу U.S. Ореn Сuр, формували збірну США, організовували і утримували провідні команди суперкраїни. Зенон Снилик, невтомний організатор футболу, був тут серед головних персон.
З. Снилик народився у Путятинцях Рогатинського повіту (нині Івано-Франківська область). Однак уже в дитячі роки змушений був залишити батьківщину. Батьки Михайло та Євстахія двічі переїздили: воєнні роки родина пережила у Львові, з 1945 року, Снилики проживали у Німеччині, а 1949 року перебралися в США. У Рочестері, Ню-Йорк, З. Снилик закінчив вищу школу та вивчав політологію в університетах у Рочестері, також у Чикаґо, де вився також в українській вечірній школі.
Ще у Німеччині, навчаючись в українській школі, З. Снилик прилучився до спорту, особливо до настільного тенісу. У США З. Снилик грав у футбольній команди університету, входив у збірні команди США. 2005 року, посмертно, його включили до університетської Залі слави. 1958 року З. Снилик став маґістром в Університеті Чикаґо. Двічі ставав чемпіоном США серед студентських футбольних команд. Він неодноразово був гравцем та організатором тенісних турнірів Української Спортової Централі Америки та Канади. З 1962 року працював редактором тижневика „The Ukrаіnіаn WееkІy“ при газеті „Свобода“, яку згодом також очолив. Був перекладачем і редактором англомовної Енциклопедії українознавства (1963-1971), членом Наукового Товариства ім. Шевченка в США. Проте це не заважало його захоплення футболом, де він досяг визначних успіхів.
З. Снилик почав свої виступи в команді, заснованій п’ятьма роками раніше його батьком Михайлом, – „Рочестер Юкрейніен“ Української спортивної асоціяції. Він виступав за рочестерських українців у 1950-1955 та 1957 роках, коли команда діаспорян лише з мінімальним рахунком поступилася „Сент-Луїсу“ в фіналі національного аматорської Чаші США. На час цього фіналу 24-річний З. Снилик уже вважався одним із найкращих футболістів країни, у 1953-1954 роках входячи до всеамериканської символічної збірної всіх зірок.
1955 року він до команди „Україна“ з Монреаля, з якою став віце-чемпіоном Канади 1955 року та переможцем 1957 року. Поруч із ним грав і Джин Чижович – майбутній наставник національної команди США. Весь цей час З. Снилик грав за численні українські команди США та Канади, літаючи на величезні відстані.
Коли переїхав 1962 року в Нюарк, Ню-Джерзі, щоб редагувати газету, З. Снилик одразу ж приєднався до команди „Чорноморська Січ“, яка 1963 року виграла Кубок Американської соккер-ліґи – Кубок Льюїса. З. Снилик виступав у складі цієї команди аж до завершення кар’єри гравця 1970 року.
1956 року З. Снилик був запршений в олімпійську збірну США, де йому відразу ж доручили вдягнути капітанську пов’язку. У ході передолімпійського турніру, який американці проводили в Азії, вони виграли 5 із 8 матчів, забивши суперникам 29 м’ячів. На жаль, у першому ж колі мельбурнської Олімпіяди збірна натрапила на одну з найсильніших збірних світу того часу – югославську. Поразка змусила американців рано залишити Австралію.
Під час відбору до наступної Олімпіяди американцям, під проводом свого капітана З. Снилика, випало грати проти мексиканців, і команда леґендарного Антоніо Карбахала перемогла своїх суперників. З. Снилик капітаном і в третій олімпійській кампанії американців. На жаль, програш у кваліфікації не дозволив їм позмагатися на футбольному турнірі в олімпійському Токіо. Зате три поспіль олімпійські кампанії З. Снилика довго лишалися єдиним таким досягненням в історії американського футболу.
Відданий своїй команді, З. Снилик навіть у день свого весілля грав у футбол. На Панамериканських іграх 1959 року збірна США завоювала „бронзу“, здолавши бразильців 5:3, і відразу ж після гри З. Снилик з товаришами вирушив до церкви, де 29 серпня 1959 року одружився з чиказькою українкою Ярою Матурою.
Упродовж 1957-1961 років З. Снилик провів п’ять офіційних змагань у складі національної команди США. Свою останню гру З. Снилик провів 5 лютого 1961 року в змаганні проти Колумбії. Його товариш Ервін Черовський пригадував, що загалом він відіграв 92 міжнародні змагання за США.
З. Снилик багато зробив для американського українства. За висвітлення теми Чорнобильської катастрофи газета „Свобода“ отримала відзнаку видавництва „Ассошіейтед Пресc“ за успіхи в статтях-розслідуваннях.
З. Снилик помер 21 січня 2002 року. У прощальному слові Е. Чировський відзначив: „Зенон, на жаль, помер небагатою людиною. Його ігрові дні закінчилися задовго до появи „бізнесового футболу“ в США, який був би готовий віддячити йому фінансово за його великий талант. Та все ж, він був багатим духом чоловіком, який прожив життя в пошуках благ свободи і демократії для всіх“.