НЮ-ЙОРК. – Журнал „Патріяхат“ почав виходити у 1967 році унаслідок особливих подій, які у той час розвивались на релігійно-церковному форумі, після появи глави Української Католицької Церкви (УКЦ), Києво-Галицького Митрополита Йосифа Кобирнецького-Сліпого у центрі Католицької Церкви – Римі.
Вселенський Ватиканський Собор ІІ, що відбувся з волі Папи Івана ХХІІІ‚ став великою подією, яка визначала майбутнє Христової Церкви. Католицька і Православна Церкви‚ які довгі віки не визнавали одна одну, стали сестрами. Папа Римський Павло VІ і Вселенський Патріярх Атенаґорас обнялись поцілунком миру.
Собор у 1962 році ствердив, що Католицькі Церкви східнього обряду утішаються патріяршою формою правління і доручив‚ щоб у майбутньому Апостольська Столиця утворила нові патріярхати там‚ де для цього зайде потреба. УКЦ є одною з найбільших Церков східнього обряду, яка не втішається патріяршою гідністю. На прохання Й. Сліпого Апостольська Столиця привернула УКЦ історичну гідність верховного архиєпископства. Кожний владика, що буде на престолі Києво-Галицької Митрополії стає верховним архиєпископом і має всі права, які посідає патріярх, за винятком титулу патріярха.
На другій сесії Вселенського Собору у 1963 році Й. Сліпий висунув актуальну ідею Патріярхату. Його виступ 2‚500 учасників собору прийняли оплесками.
На жаль, не всі владики підтримали ідею Й. Сліпого, бо це не вписувалось у пляни Східньої Конґреґації. Відразу його підтримали Владики Іван Прашко з Австралії, Ізидор Борецький і Саварин Ніль з Канади.
Iдея Патріярхату УКЦ стала прелюдією до постання організованого мирянського руху під назвою Українське Патріярхальне Товариство і Товариство Священиків св. Андрея. Засновниками мирянського руху були проф. Микола Чубатий і редактор Василь Качмар. До них долучились провідні громадські діячі д-р Роман Осінчук, Володимир Богачевський, д-р Володимир Пушкар, проф. Богдан Лончина, д-р Микола Барусевич‚ Оксана Бережницька, д-р Стефанія Бережницька, Михайло Бойко, д-р Зиновій Ґіль, Роман Данилевич, Роман Криштальський, Володимир Куземський‚ Ярослав Пастушенко, Степан Процик‚ Ярослав Щербанюк, о. диякон Юрій Малаховський‚ Сидір Тим’як і багато інших.
Ідею Патріярхату УКЦ підтримали провідні римо-католики о. Джон Малоні і проф. Тома Бирд. Ідея Патріярхату швидко поширилась у всіх місцях українського поселення. На цій основі постало Українське Патріярхальне Світове Об’єднання, яке очолив проф. Петро Зелений з Бельгії.
Першим виявом діяльности товариства була збірка підписів під листом-проханням до папи у справі Патріяхату УКЦ. Потім була масова маніфестація під храмом Непорочного Зачаття у Філядельфії з приводу святкування 10-ліття Філядельфійської митрополії УКЦ, на яку в першій половині грудня 1969 року прибуло багато мирян і священиків з Ню-Йорку, Нюарку, Балтімору, Вашінґтону, Ню-Гейвену і Гартфорду з штату Конектикат, з далекого Чикаґо.
У 1969 році Йосиф Сліпий скликав Синод УКЦ, який прийняв патріярхальний устрій УКЦ і звернувся листом до Папи Павла VІ, щоб підніс УКЦ до гідности Патріярхату. Мирянський рух улаштував громадські збори, віча і наради, щоб поіформувати широкі кола громади про те, що діється довкола УКЦ.
У Римі з’являлись „Вісті з Риму“ під редакцією о. д-ра Івана Дацька, „Вісті УПСО“ за редакцію проф. Петра Зеленого у Чикаґо‚ „Церковний вісник“ парафії свв. Володимира й Ольги і журнал „Мирянин“. Постала потреба власного видання.
Цей крок від управи товариства зробив Степан Процик. Спочатку журнал готували кустарними засобами, без сучасної технології. Це був складний і тяжкий процес. Перше число з’явилося у Філядельфії в травні 1967 року. С. Процик був редактором до серпня 1974 року‚ коли редактором став Василь Пасічняк до 1977 року. Ці обов’язки перейшли до мене і Василя Качмара. Набір робили у „Комп’ютопрінті“ у Кліфтоні, Ню-Джерзі‚ звідки макет журнала прямував до адміністратора д-ра Володимира Пушкара у Філядельфії. Він займався друком і розсилкою при допомозі Марії Шумської.
У 1975 році під час Архиєрейської Літургії у базиліці св. Петра, в Римі, при головному вівтарі, під час великого входу, о. д-р Іван Гриньох підніс возглас – „За Патріярха Києво-Галицького і всієї Руси-України Блаженнішого Йосифа“. Ватикан цього акту не визнав, але не заперечив. Журнал до проголошення Й. Сліпого патріярхом з’являвся під назвою „За Патріярхат“, опісля прийняв назву „Патріярхат“.
Постійними співробітниками й авторами журналу були В. Качмар, проф. Лев Шанковський, о. д-р І. Гриньох, о. д-р Іван Музичка, о. Ігор Мончак, проф. Василь Маркусь, проф. П. Зелений, Богдан Климовський, д-р Богдан Лончина‚ д-р З. Ґіль, Олександер Пришляк, Рома Гайда, Василь Колодчин, Володимир Ґоцький, Богдан Стельмах, Дарія Кузик, Михайло Бойко, Михайло Тершаковць, Євген Іванків, Іван Дурбак, Михайло Добрянський, д-р М. Марунчак, Богдан Стефанишин‚ д-р О. Горбач, Сидір М. Тимяк, Леонід Рудницький, Марко Томашик, Ярослав Клим‚ Василь Никифорук й низка інших‚ мистці Богдан Титла і Ярослав Вижницький‚ автори з України Іван Гречко, проф. Іван Паславський, Надія Пастернак.
Слід згадати адміністратора і водночас фінансового керівника журналу д-ра В. Пушкара, завдяки якому журнал був фінансово забезпечений.
Перехід журналу в Україну не був легкий, але при допомозі багатьох відбувся успішно. Завдяки першому редакторові в Україні Петрові Дідулі й наступному Анатолієві Бабинському журнал має надійне майбутнє.