Михайло Осадца народився у 1887 році в селі Волощина Бережанського повіту на Тернопільщині, у свідомій селянській родині. Ім’я його діда вписане на іконостасі місцевої церкви, як її провізора. Батько Іван мав вроджений інженерний хист – сам зробив розрахунки й заохотив односельчан до будівництва водогону до селянських садиб. Про нього навіть писала преса в діяспорі. Брат батька Корнелій довго був війтом села. Другий брат Аполлінарій, парох і дириґент хору села Литвинів, загинув у 1941 році в депортації у Казахстані, разом з дружиною і двома з трьох дітей.
Початкову освіту Михайло здобув у родинному селі, згодом продовжив своє навчання у Бережанській гімназії, де брав участь у страйку проти виключення М. Рудницького за антипольську діяльність. Відчувши покликання до священичого служіння, вступив до Львівської богословської семінарії, яку закінчив у 1913 році, одружився з Ольгою Сатурською – донькою тернопільського міщанина. Мав шестеро дітей: Модеста, Богдана, Мирона, Віру, Любомира і Христину.
Служив парохом у селах Задвір’я та Полоничі на Львівщині. У час Першої світової війни о. Михайло був евакуйований з родиною до Угорщини. У 1921 році був призначений парохом села Малий Ходачків біля Тернополя. Його стараннями була відбудована зруйнована війною церква.
У 1924 році о. Михайло очолив сільський комітет з будівництва Народного дому „Просвіти“, у 1927 році будівництво закінчили. Розташували там також театральну залю, кооператив зі складом і молочарню. Отець Михайло був головою „Просвіти“ і дириґентом сільського хору. Хор виступав з концертами у містах і селах області.
Акомпаньював на власному пяніно старший син Модест, учень Тернопільської гімназії. Він же вечорами брав участь у репетиціях музичної вистави Квітки-Основ’яненка „Сватання на Гончарівці“, які проводив батько у власній хаті. Дохід від концертів та вистав ішов на придбання книжок, театрального обладнання і радіо для Народного дому.
У 1930 році, в період польської пацифікації, о. Михайло протестував проти каральних акцій поліції над селянами, за це двічі був заарештований. Під керівництвом о. Михайла Осадци селяни встановили пам’ятний хрест на честь перемог УССів і прикрасили його тризубом у терновому вінку. Під час урочистої процесії поліція заарештувала о. Михайла втретє. Відтоді польські поліцаї були присутні на концертах „Просвіти“. Концерти закінчувалися співом українського гімну „Ще не вмерла Україна“ і о. Михайло вимагав від поліцаїв вставати разом з усіма.
У 1930 році о. Михайло Осадца, як ревний і активний душпастир, був призначений ординарським шкільним комісаром Тернопільщини, а згодом відзначений крилошанською відзнакою Митрополичої капітули. Під час лекцій слова Божого у школі знаходив час і для вивчення української історії, роздавав дітям духовні й історичні книжки, передплачував багато українських газет і журналів, які передавав для читання селянам. Був добрим працьовитим господарем, до нього селяни зверталися також і за господарськими порадами, особливо у бджільництві. Він тримав біл 100 вуликів, сам обробляв парафіяльне поле. Сини вчилися у Тернополі, а в час канікулів допомагали у господарстві.
Пам’ятник скорботи– „Палаючий хрест“, або „Розсічений хрест“, встановлений перед входом на цвинтар у Абезі. Написи на пам’ятнику „Тим, хто не повернувся“ виконані литовською, комі, англійською і московською мовами. На Абезькому табірному цвинтарі був похований бриґадний генерал армії Литовської Республіки Іонас Балтрус Юодішюс. У 1990 році сини генерала встановили пам’ятник, автором проєкту є молодший син генерала Іонас Юодішюс.
З приходом окупаційної совєтської влади настали важкі часи. При наближенні фронту в 1944 році родина священика вирішила рятуватися від неминучих совєтських репресій за кордоном. Отець мав можливість покинути терени рідного краю та виїхати до Европи, однак цю пропозицію відкинув і відмовився залишити свою парафію, бо чувся зобов’язаним залишитися зі своїми парафіянами. З ним залишилася дружина з обома доньками.
27 червня 1945 року на парафії в Малому Ходачкеві, після трьох невдалих спроб схилити священника до переходу у московське православ’я, о. Михайла заарештував Військовий трибунал НКВД і запроторив його у Чортківську в’язницю.
Утримували отця у в’язниці разом з іншими священиками, котрі не підписали православ’я, та кримінальними злочинцями, які знущалися над ними. Був засуджений у Тернополі 27 вересня 1945 року на 10 років таборів і п’ять років ураження у правах, з конфіскацією майна. Першим місцем його ув’язнення була Кемеровська область. Покарання о. Михайло відбував на лісоповалі.
Згодом отець з дружиною і донькою були депортовані в Мордовські табори у республіку Комі. Вологий клімат Півночі і хронічне недоїдання вплинули на здоров’я о. Михайла. Він захворів на туберкульоз легенів і був переведений до Абезької центральної лікарні. Там зустрівся з Митрополитом Йосифом Сліпим та іншим духовенством. Також зустрів там свого небожа Олексу Осадцу, засудженого на 25 років, котрий після повернення розповів про останні дні вуйка. До кінця о. Михайло не втрачав сили духу, не жалкував за обраним шляхом. Його рідкі (двічі на рік) листи були сповнені бадьорости та гумору.
Помер о. Михайло Осадца в Абезі 14 листопада 1951 року. Похований на цвинтарі біля лікарні у селищі Абезь. Могила Л-5.
На сьогодні Українська греко-католицька церква проводить новий беатифікаційний процес Слуг Божих, священиків і мирян – серед них і о. Михайла Осадци.