За час панування СРСР у Східній Европі після Другої світової війни з’явилося чимало монументів великого розміру, які мали стверджувати у свідомості людей силу і непереможність комуністичного світу. Але СРСР зник з мапи світу і тепер усе частіше з’являються прояви незгоди з символами цієї монументальної пропаґанди.
10 листопада цього року у болгарському місті Пловдиві на пам’ятнику радянському воїнові намалювали свастику і написали антикомуністичні та антиросійські гасла. Цей пам’ятник поставили в листопаді 1954 року. Його вже тричі намагалися зруйнувати – у 1989, 1993 і 1996 роках, але щоразу влада і суд ставали в обороні пам’ятника. Того ж 1954 року у столиці Болгарії Софії був встановлений великий монумент на честь Радянської армії. Починаючи з 1993 року міська влада кілька разів намагалася знести пам’ятник. Барельєфи червоноармійців на ньому перефарбовували у різні кольори у 2011 і 2013 (двічі) роках. 23 лютого 2014 року невідомі зафарбували головні постаті у синьо-жовті кольори й зробили написи українською мовою „Слава Україні!“ та „Руки геть від України!“. Останній напис повторили 2 березня того року, а 12 квітня постаті пофарбували у національні кольори Польщі та України. Міністерство закордонних справ Росії заявило Болгарії протест, на який Президент Румен Радов відповів, що заява Росії свідчить „про вияв глибокого історичного невігластва або провокацію“.
У столиці Чехії Празі 1970 року був поставлений пам’ятник Маршалові СРСР Іванові Конєву. 2008 рік влада мала намір перенести його в інше місце. Росія опротестувала цей намір. А 20 листопада 2014 року монумент був залитий рожевою фарбою. На ньому написали „Гайль Путін?“. 4 жовтня цього року голова адміністрації цієї дільниці Праги Олдржих Коларж запропонував Росії забрати монумент до себе, що знову викликало протест Росії. Муніципалитет дільниці ухвалив 24 листопада змінити напис на монументі, щоб згадати придушення повстання в Угорщині 1956 року і введення військ в Чехословаччину у 1968 році. 3 листопада червоною фарбою на пам’ятнику були написані дати 1956, 1961, 1968 і 2017 (придушення повстання в Угорщині, будівництво Берлінської стіни, окупація Чехословаччини).
19 серпня 1945 року на площі Відня було встановлено великий монумент „Героям Червоної армії“, який чотири рази заливали фарбою – у квітні 2012 року і січні цього року – червоною фарбою, у лютому 2015 року – чорною, у травні 2014 року – синьо-жовтою на знак підтримки України. Кожного разу був протест Росії.
У Польщі діє закон про декомунізацію країни, за яким вже демонтовано близько 500 пам’ятників радянської доби. При цьому залишаються непорушними військові поховання. Але варто зауважити, що більшовики мали звичай (і це було визначено у офіційних документах) ховати своїх полеглих на головних площах европейських міст. Пам’ятаймо, що й Червона площа Москви від 1917 року стала більшовицьким цвинтарем. Поховання серед міст викликають незгоду місцевих мешканців.
У Софії головну постать пам’ятника пофарбували у синьо-жовті кольори.
Якось у польському місті Бидґощі я побачив студентів на площі, де похований командир винищувального авіяполку Іван Талдикін. Я запитав про їхнє ставлення до цього поховання. Молоді люди сказали, що полеглих слід хоронити на цвинтарях, а не серед міста. Саме так вважають численні супротивники збереження військових поховань серед населених пунктів.
Дипломатичні ускладнення у взаєминах Росії з Естонією викликав монумент „Бронзовий солдат“, встановлений 22 вересня 1947 року на могилі 13 радянських вояків в Талліні. 1964 року перед ним запалили вічний вогонь. А ще у 1946 році 15-річна Аґіда Паавел і 14-річна Айлі Юрґенсон підірвали попередній монумент вибухівкою. Пам’ятник негайно відновили, а дівчат засудили до восьмирічного позбавлення волі. У травні 2006 року естонська партія „Союз Вітчизни“ зажадала усунення монумента. Росія заявила протест, але у квітні 2007 року уряд Естонії усе ж вирішив перенести пам’ятник і поховання на цвинтар. Останки п’яти полеглих з 13 забрали з Естонії, причому одного – до Полтави. В Росії у ці дні було скоєно напад на Посла Естонії, вчинені інші дії проти цієї держави.
Напис у Празі на пам’ятникові Маршалові СРСР Іванові Конєву.
У Німеччині 9 травня 1949 року відкрито величний монумент у Берліні. Антирадянські написи на ньому були зроблені у 1990 році. На похованні радянських вояків у Тирґартені 11 листопада 1945 року встановлено великий меморіял, біля якого стояла радянська варта. 7 листопада 1970 року 21-річний німець Еккеґард Вайль обстріляв з дрібнокаліберної ґвинтівки вартового Івана Щербака. Е. Вайля засудили на шість років ув’язнення. 9 травня 2010 року на пам’ятнику з’явився напис червоною фарбою „Вбивця, ґвалтівник, злодій“. У Берліні цей монумент називають „Могила невідомого ґвалтівника“. Дослідники вважають, що вояки Червної армії у 1945 році зґвалтували не менше 100 тис. жінок в Берліні й 2 млн. жінок по всій Німеччині. Ці дані облічені за неповними медичними записами, які збереглися до наших днів. Поховання 13,200 радянських воїнів є у берлінському районі Панков. У березні 2006 року пам’ятник теж був зафарбований.
У квітні 2014 року у зв’язку з аґресією Росії в Криму і на сході України німецькі газети „Bild“ і „Berliner Tagezeitung“ зажадали забрати радянські танки з берлінських меморіялів. Але уряд не наважився навіть це зробити.
Усе ж настала пора покінчити з пам’ятниками СРСР, за які так чіпляється спадкоємниця СРСР – Росія. Зокрема і в Україні.