Петра Порошенка можна поздоровляти. Тільки не як Президента України‚ а як талановитого й успішного бізнесмена‚ власника кондитерської корпорації „Roshen“‚ низки більших і менших фірм‚ в тому числі й за межами України‚ та далекоглядного банкіра. Інвестиційна компанія „Dragon Capital“ у своєму останньому рейтинґу „Топ-100 найбагатших українців“ стверджує‚ що за фінансовими результатами підприємницької діяльности 2017 року він повернувся у коло мільярдерів. Усі інші‚ різні там ахметови‚ коломойські‚ пінчуки‚ залишилися позаду.
Все правильно – своя сорочка ближча до тіла. Поки влада у власних руках‚ дбай про себе. Україна була‚ є і буде‚ а от не вдасться з другою каденцією – і з можливістю збагачення треба попрощатися.
А таки не вдасться. Ще дуже добре вийде‚ якщо українці терпляче дочекаються чергових виборів. Бо суспільство вже сьогодні починає вирувати. І зовсім не через трагікомічного Михайла Саакашвілі‚ якого Генеральний прокурор Юрій Луценко ще поза слідством і судом оголошує „організатором злочинного угруповання з метою повалення української влади і аґентом Кремля“.
З М. Саакашвілі такий „аґент Кремля“‚ як з Юрія Луценка генеральний прокурор. Застерігали ж тоді мудрі люди‚ що не слід змінювати закон заради того‚ аби людина без юридичної освіти мала змогу зайняти цей винятково важливий пост. Застерігали‚ що „винятково важливим“ у цьому випадку він буде не в ім’я законности в країні‚ а тільки – тільки! – в особистих інтересах успішного бізнесмена-мільярдера П. Порошенка.
Бо в їхньому розумінні як Україна була‚ є і буде‚ так само була‚ є і буде корупція‚ і кругова порука у найвищих рівнях влади має залишатися ґарантією‚ що антикорупційні органи не дістануть страшної для корупціонерів незалежности.
Сьогоднішня політична еліта України вже вміє створювати гарні картинки з приводу реформ і їхньої ефективности. Ми тут‚ в діяспорі‚ теж воліємо любуватися цими картинками‚ замість вникати в реальну українську ситуацію. Наприклад‚ з усіх сил закликаємо Київ до реформ‚ без яких країна не дістане чергового траншу від Міжнародного валютного фонду і Европейськоого банку реконструкції та розвитку. А чи ці транші справді потрібні? Чи корисні? Чи хоч на крок наблизили Україну до виходу з економічної безпорадности?
Хто хоче знати більше правди‚ нехай знайде в інтернеті недавню‚ з 10 грудня‚ розмову київського журналіста Дмитра Ґордона з старшим науковим співробітником Центру ґльобальної свободи вашінґтонського Інституту Катона Андрієм Ілларіоновим. Цей відомий у світі економіст якраз говорив про справжнє значення зовнішньої заборгованости України‚ зокрема про шкідливість 3 млрд. кредиту‚ одержаного Україною вже цього року. У відношенні до Внутрішнього валового продукту зовнішній борг України становить 86 відс. – це неприпустимий рівень для країн‚ що розвиваються. Загальна сума зовнішнього українського боргу сягає 90 млрд. дол.‚ при цьому 70 відс. його – в закордонній валюті‚ тобто‚ іншими словамии‚ перебуває у власноті чужинців. Лише для обслуговування свого цього боргу-зашморгу Україна витрачає 4.7 відс. від Внутрішнього валового продукту‚ в той же час на оборону йде тільки 2 відс. від ВВП.
Д. Ґордон запитав А. Ілларіонова про те‚ що думає кожен з нас: може‚ дасть Бог‚ зовнішній борг бідній Україні спишуть? І почув відповідь: ні‚ не спишуть‚ бо насправді Україна не належить до бідних країн. Вона належить лише до країн‚ де влада чинить свідомий опір реформуванню політичної і господарської системи. Тут також криється смертельна небезпека для самої суверености української держави: оскільки власники напозичених Україною мільярдів – переважно чужинці‚ то й український борг може бути викуплений якимось чужинцем‚ наприклад – Росією. У неї вистачить грошей. І це означатиме‚ що вона‚ відшкодувавши український борг‚ купить Україну. Гарненька перспектива?
На думку А. Ілларіонова‚ в 2014 році‚ після перемоги Революції Гідности‚ влада мала прекрасний історичний шанс до кінця того року здійснити найважливіші реформи‚ з яких міг початися бурхливий економічний розвиток України. Натомість нова влада в Києві відмовилася від реформ‚ залишивши країну у становищі‚ коли збагачується виключно державна бюрократія. А прямим вислідом цієї соціяльної несправедливости є те‚ що лише за три останні роки Україну залишили майже 4 мл. осіб – найжиттєздатніших‚ найосвіченіших‚ тих саме‚ хто здатний був вдихнути в Україну доленосну енерґію для творення якісно нового суспільства.
І що‚ на жаль‚ бачимо? П. Порошенко – бо саме таким є його і політичне‚ і чисто людське нутро‚ – опинився не на боці Майдану – найкращої‚ найсвідомішої частини українського народу‚ не на боці народженого у двох революціях громадянського суспільства‚ не на боці революційної гідности і чести‚ а на боці політичних негідників і торгівців Україною.
Огидний‚ непростимий факт: після Майдану вирішальний вплив в Україні залишився в руках політичної еліти домайданної. Тому вона витісняє сьогодні з впливових державних становищ усіх не своїх.
Була‚ є і буде… Тільки Україна чи й корупція у ній?