ФІЛЯДЕЛЬФІЯ. – 12 жовтня на форумі Релігійного Товариства Українців Католиків „Свята Софія“ США відбувся виклад, присвячений таємниці смерти першого єпископа Української Греко-Католицької Церкви в Америці Сотера Ортинського (1866-1916). Доповідь підготував голова Осередку Праці Наукового Товариства ім. Шевченка у Філядельфії д-р Олександер Лужницький.
Діяльність С. Ортинського в Америці, як відомо, зазнавала багато перешкод, проте, як зазначив О. Лужницький, чимало фактів з біографії єпископа є неоднозначними і вимагають ґрунтовнішого дослідження. Як приклад, він навів низку біографічних розбіжностей, які знаходимо у різних історичних джерелах.
На особливу увагу заслуговують починання та досягнення С. Ортинського, які дивним чином після його смерти спіткала невдача: більша частина парафій Філядельфійського екзархату відійшла до Закарпатської єпархії. Засноване ним Товариство дякоучителів припинило існування з причин згаданого вище поділу. Сиротинець під опікою Сестер Василіянок опинився на межі банкрутства. Духовна семінарія згорнула свою діяльність, а семінаристів відіслано до Канади або до римо-католицьких семінарій США. Релігійні та громадські організації „Відродження“, „Братство Пресвятої Євхаристії“, Товариство пошуку праці ім. св. Рафаїла ліквідовано. Ці факти можуть свідчити про те, що введені С. Ортинським ініціятиви могли бути небажаними для окремих церковних, політичних та громадських кіл і діячів.
Це, з черги, вказує на те, що для багатьох смерть єпископа могла бути єдиним способом усунення небажаної діяльности. Зрештою, як зазначив О. Лужницький, цю смерть власне і не можна вважати природною, про що свого часу писав також д-р Семен Демидчук у статті „Як помер єпископ Сотер Ортинський“, надрукованій у канадській газеті „Ми і світ“ у березні 1956 року. Він ствердив, що його раптова смерть „витворила в людях поза Америкою сумніви“ що до її природної причини.
Виступає Олександер Лужницький. (Фото: Стефан Фартушок)
На підтримку цього твердження, О. Лужницький подав низку історичних, церковних, політичних, медичних та фотографічних фактів, а також висловив припущення щодо можливих зацікавлених у невтралізації активного єпископа.
Підсумовуючи, доповідач зазначив, що впродовж століття від смерти С. Ортинського з’являлися короткі нариси про його особу авторства світських та духовних науковців, проте усі ці праці є другорядними. На його думку, біографія С. Ортинського загалом, а відхід у вічність зокрема, ще чекають на об’єктивне і правдиве висвітлення.