В Івано-Франківську я побачив здалеку дивного чоловіка, що сидів на лаві. Підійшовши ближче, зрозумів, що насправді то – незвичний пам’ятник. На землі лежали, втоплені в бруківку, металеві доляри, а позаду пам’ятника здіймався заклад харчування під назвою „Артур Бернс-чарочна“. І напис на бронзовій дошці свідчив, що пам’ятник встановлено на честь Артура Бернса, котрий був сім років головою Федеральної резервної системи США.
За декілька днів я вже знав, що Артур-Френк Бернс був американським економістом українського єврейського походження, одним із найвпливовіших фінансистів світу, радником кількох американських президентів, головою Федеральної резервної системи США у 1970-их роках. Світ він побачив 27 квітня 1904 року таки в Івано-Франківську – тоді Станіславові. У Прикарпатті провів і перші 10 років життя.
Його батько Натан Кеслер (Бернцвайґ) до Першої світової війни торгував у теперішньому Івано-Франківську борошном і мешкав у будинку на площі Ринок, 5, який досі зберігся. Його мати Сара Юран переїхала до Станіславова з Солотвина після одруження в 1901 році. У свідоцтві про одруження Натана Бернцвайґа записали під прізвищем його матері – Ганни Кеслер. Батько Сари був мірошником, очевидно, він і прилаштував зятя до свого бізнесу.
Судячи з усього, торгівля борошном у старому Станиславові великого зиску не давала. Отож 38-річний Натан Бернцвайґ подався шукати кращої долі за океаном. Це сталося 12 березня 1913 року, коли він на пароплаві „Кайзер Вільгельм ІІ” вирушив до США з німецького порту Бремен. Через рік до Америки перебралася вся сім’я Натана Бернцвайґа: 32-річна дружина Сара та діти – 10-річний Артур і на рік старша Ґіза. 26 травня 1914 року пасажирський пароплав „Vaderland” з родиною цих галицьких євреїв на борту взяв курс із Амстердама на Ню-Йорк.
Детальніша біографія Артура Бернса стосується уже тих років, коли його сім’я оселилась у портовому місті Байоні (штат Нью-Джерзі). Відомо, що Натан Бернцвайґ, скоротивши своє прізвище до більш звичного для американців, почав свій бізнес на новому місці з виконання підрядів на малярні роботи. Юному Артурові теж довелося працювати, щоб допомогти батькові утримувати сім’ю. Підлітком він освоїв професії поштового клерка, офіціянта, суфлера в театрі, мийника посуду, юнґи на нафтовому танкері та продавця.
Зрештою, зароблені таким чином гроші на вищу освіту Артурові вдалося заощадити. Після співбесіди з секретарем Колюмбійського університету, в якого він поцікавився, чи варто йому витрачати аж чотири роки на навчання, той, щоб не втратити здібного юнака, запропонував стипендію.
Серед інших студентів Артур вирізнявся своєю цілеспрямованістю та надзвичайною працездатністю, чим привернув увагу тодішнього світила американської економіки Веслі Мітчела. У 1930 році 26-річний А. Бернс здобув ступінь доктора філософії економічних наук і прийняв від Мітчела запрошення працювати у заснованому ним Національному бюро економічних досліджень (НБЕД). Разом зі своїм наставником він зайнявся вивченням економічних підйомів і спадів – так званих циклів ділової активности.
Одночасно з роботою в НБЕД Артур Бернс почав викладати в Ратґер-сь-кому університеті, успішно поєднуючи наукові дослідження з управлінською та державною діяльністю. Його семінари, до речі, відвідував майбутній Нобелівський лавреат з економіки Мілтон Фрідман, який згодом із вдячністю згадував свого викладача.
Основна наукова праця А. Бернса – „Вимір економічних циклів” (Measuring Business Cycles) написана 1946 року у співавторстві з Веслі Мітчелом. Упродовж трьох десятиліть Артур-Френк Бернс відігравав ключову ролю у формуванні фінансової політики США. У 1953 році він став головою Ради економічних консультантів президента Двайта Ейзенгавера, а в 1970-1978 роках, за врядування президента Річарда Ніксона, очолював Федеральну резервну систему, яка виконує ролю центрального банку США. Це були важкі роки, коли країну накрила хвиля інфляції і тривала виснажлива для економіки затяжна війна у В’єтнамі. Тож саме за головування в ФРС А. Бернса американський доляр позбувся вільного конвертування в золото.
На початку 1970-их років, коли в американсько-радянських відносинах зароджувалася „розрядка”, А.Бернс у складі урядової делеґації США відвідав Москву. Не відомо, чи були в нього тоді пориви завітати до своєї галицької батьківщини. Та, мабуть, А. Бернса до тогочасного Івано-Франківська і не пустили б.
У досить поважному віці А. Бернс завершив свою політичну кар’єру на дипломатичній службі – Послом у ФРН (1981-1985), нагороджений орденом „За заслуги перед Феде-ративною Республікою Німеччина” .
Останні роки життя прожив на віллі біля курортного Вермонту в колі своєї сім’ї – дружини Гелен Бернс (Бернштейн), з якою одружився 1930 року, і синів – Йосипа (також економіста) та Давида (адвоката). Помер А.Бернс у 83-річному віці в Балтіморі внаслідок хвороби серця. Пересічним американцям він запам’ятався незмінною люлькою, густим сивим волоссям і дещо гугнявою вимовою. А от українці про нього майже і не знають. Тож було б добре, якби пам’ять про Артура Бернса вшанували не лише своєрідною скульптурою і чарочною, а й вивченням його науково спадку. Адже економіка України внаслідок війни зараз теж у дуже важкому стані, і нам так не вистачає своїх Бернсів серед економістів і фінансистів…