Рутковська Вікторія. „Я жива!“ Київ-Кам‘янець-Подільський. Друкарня „Рута“, 2021. 496 стор.
Збірка віршів Вікторії Рутковської постала завдяки зусиллям її мами Ольги Рутковської. Видання збірки стало останнім пошануванням рідних та друзів, земляків, членкинь жіночого Клюбу „Волинянка“ пам‘яті про Вікторію, яка після тривалої тяжкої хвороби відійшла у вічність 19 березня 2020 року. Попри сумну подію, що спонукала до видання збірки віршів, книга випромінює оптимістичну, світлу, гармонійну енерґію поетки, яка була залюблена в складну гармонію життя.
Книгу-спогад про В. Рутковську – режисерку масових заходів, дослідницю і популяризаторку українських народних традицій, обрядів, пісень, поетку і журналістку – відкриває ґрунтовним словом до читача „Життя й поезія – на вістрі почуттів“ заслужений журналіст України Михайло Сорока, головний редактор часопису „Волинь моя“. Окреслюючи грані творчої особистости Вікторії та її життєвий шлях, М. Сорока наголошує, що саме „симбіоз української та польської крови утворив своєрідний генотип, у якому поєдналися різні ментальності, характери, норови і чесноти родини“.
Сама авторка писала вірші, що представлені у книзі „Я жива!“: „Палітра моїх поезій надзвичайно різнобарвна. Тут – інтимна і громадянська лірика, картини природи і філософські роздуми; жінка, друзі, родина, школа, клясична музика, джаз, народна пісня. Свої вірші присвячую славетним особистостям минулого і своїм сучасникам“.
Вікторія була захоплена рідною мовою, „заворожена українською піснею“, в громадянській поезії прокладала єднальний місток між героями двох поколінь. Тими, хто були в Українській повстанській армії, і тими, які безстрашно вийшли на Майдан у дні Революції Гідности. Любов‘ю до життя й оптимізмом пройнята її філософська лірика, один із розділів цієї збірки присвячений перекладам (переспівам) віршів мексиканських поетів, є також цикл духовних поезій (переспіви псалмів). Саме таке оптимістичне світосприймання й було життєвим кредом В. Рутковській.
Вікторія Рутковська (друга зліва) з академіком Миколою Жулинським, зліва мама Ольга Василівна, справа – подруга Галина Бідношей у Музеї Івана Гончара, 5 жовтня 2014 року.