16 травня виповнилося 200 років від дня народження Миколи Костомарова, історика, громадсько-політичного і культурного діяча, письменника, етнографа, людини, яка пристрасно відстоювала правду і честь української історії, культури, освіти, ментальности.
Цій темі присвятили пленарне засідання Всеукраїнської науково-практичної конференції „Микола Костомаров, його епоха: текст і контексти“ в обласному краєзнавчому музеї – колишній чоловічій гімназії, де М. Костомаров викладав історію.
До Рівного М. Костомаров приїхав у віці 27 років, коли закінчив Харківський університет і отримав посаду старшого вчителя гімназії. Після М. Костомарова його на посаді вчителя історії в гімназії змінив Пантелеймон Куліш.
На Волині М. Костомаров побував у Берестечку, щоб оглянути вікопомне поле битви 1651 року. Переїхавши з Рівного до Києва, він став професором університету, одним з організаторів Кирило-Методіївського братства, автором його установчих документів, серед яких – „Книга буття українського народу“. Як і Тарас Шевченко, пройшов тернистий шлях – за участь у братстві був арештований і ув’язнений у Петропавлівської фортеці, а звідти засланий в Ростов.
Після звільнення учений решту свого життя провів в Петербурзі, зосередившись на дослідницькій роботі. Взяв участь в заснуванні та виданні „Основи“, першого українського суспільно-політичного і літературно-мистецького журналу в Російській імперії. Був також членом-редактором Київської археографічної комісії‚ за його редакцією видано 12 томів з історії України і Білорусі.
За своє життя М. Костомаров написав понад 300 наукових, публіцистичних і літературних творів. В історію української літератури М. Костомаров увійшов як письменник-романтик з віршованими збірками, історичними п’єсами.
Він помер у квітні 1885 року‚ похований у Петербурзі. Конференція в Рівному засвідчила світлу й непогасну пам’ять про нього у серцях нащадків.
Рівне