Ірині Драгущак 25 років. Вона артилеристка другого стрілецького батальйону ім. Т. Бобанича „Гаммера“ 67 бриґади. Служить в одному підрозділі з батьком. Навіть мама приїжджала на Донбас, щоб побачитися з ними. Родом з Тернополя.
Навчалась у Тернопільському національному педагогічному університеті ім. В. Гнатюка на історичному факультеті за спеціяльністю „Філософія“. Згодом – в Українському католицькому університеті на маґістерській програмі „Християнська педагогіка та організація дозвілля“. Вона розповіла Ірині Василик, як потрапила в армію та що її мотивувало стати на захист України зі зброєю в руках.
Від грудня 2021 року ми посилено готувалися: пакували тривожні наплічники, купували форму, амуніцію, проводили вишколи з тактики, медицини і правил поведінки у надзвичайній ситуації для цивільних. Також готували місця евакуйованим сім’ям бійців з прифронтових областей, організували волонтерський склад і шукали запаси пального.
Близько 5-ої ранку мене розбудив телефонний дзвінок: почалося.
До Дому ветерана у Тернополі сходились наші добровольці. В обід мої побратими виїхали на захист Києва. Я ж у наступні місяці разом з командою, що зібралась, займалась забезпеченням сотні, яка згодом стала 2-ою ротою Другого стрілецького батальйону.
У серпні 2022 року я прийняла рішення остаточно, тож завершувала справи у Тернополі і готувала наплічник на виїзд.
Моє завдання у підрозділі – корегування вогню. Наш батальйон має ім’я командира, авторитета і Героя України, а також нашого найдорожчого друга і брата, що загинув навесні 2022 року на Харківщині, прикриваючи відхід групи.
Ірина Драгущак – артилеристка.
Перемогти на фронті – це одне, а закріпити ті цінності, за які боролися – зовсім інше. Я завжди прошу приходити на похорон до захисників, а потім приходити на їхні могили. Показувати дітям ці могили, дізнаватися і розказувати про героїв, пояснювати цінність синьо-жовтого і червоно-чорного прапорів, відвідувати поранених, підтримувати сім’ї загиблих, щоб їхній біль став нашим спільним.
Відчуваю підтримку Церкви, куди тільки не приїду. Маю запрошення від друзів відвідати Рим і Уельво в Еспанії, де діє Українська греко-католицька церква – то мрію про це. Хочу організовувати табори для дітей на східних теренах України, продовжити працювати з ветеранським середовищем і працювати в галузі освіти – можливо, навчатися в аспірантурі та викладати філософію.