До 120-річчя з дня народження Олекси Повстенка
Олекса Повстенко
Ім’я всесвітньо відомого мистця-українця за радянських часів намагалися викреслити з історії української культури, сьогодні воно майже не відоме нікому, крім вузького кола істориків і мистецтвознавців. Йдеться про одного з учасників визвольних змагань українського народу 1917-1921 років, талановитого українського архітекта, арт-маляра, історика українського церковного мистецтва, інженера-будівельника, дійсного члена багатьох наукових установ, члена наукової ради Софійського архітектурно-історичного музею (1939-1941), рятівника Святої Софії, подолянина Олексія Повстенка.
О. Повстенко народився 25 лютого 1902 року в селянській родині в містечку Хащовата на Поділлі. Під час визвольних змагань добровільно став козаком першого українського збройного формування леґендарного Богданівського полку 6-ої Запорізької дивізії Армії Української Народної Республіки, де й прослужив до осені 1919 року. Після падіння УНР обрав фах будівельника, закінчив Волинський індустріяльний політехнікум (Житомир) і відправився підкорювати столицю радянської України – Харків. Після закінчення аспірантури при Науково-дослідному інституті промислового будівництва в Харкові читав у Харківському будівельному технікумі курс будівельної справи та будівельної механіки, був доцентом Інженерно-будівельного інституту, інженер-архітектором Науково-дослідного інституту проєктування металюргійних заводів, головним інженер-архітектором на будівництві Харківського центрального поштамту.
У 1935 році талановитий архітект разом із багатьма відомими українськими зодчими переїхав у Київ, де працював архітектом будівельного відділу Народного комісаріяту освіти УРСР, одночасно архітектом проєктного відділу Управління Південних залізниць. В 1937 році став завідувачем кабінетом архітектури й керівником відділу підвищення кваліфікації архітекторів при Республіканському правлінні Союзу архітекторів України.
В другій половині 1930-их років він провадив активну будівничу діяльність, здійснив свої архітектурні проєкти освітніх та культурних споруд, серед яких Черкаський педагогічний інститут, (нині –сільськогосподарський інститут в Кам’янці-Подільському, проєкти Науково-дослідного інституту педагогіки в Харкові й Харківської астрономічної обсерваторії (біля Люботина). Крім того, виконав проєкти будівель для Криворізького педінституту і Південної залізниці, житлового будинку інженерно-технічних робітників у Харкові. Загалом у довоєнний період за його архітектурними проєктами побудовані бібліотеки, клюби і школи в Дніпропетровську, Запоріжжі, Києві, Новоград-Волинському, Переяславі, Умані, Харкові, Херсоні, Шепетівці, але найбільше шкіл побудовано на Донбасі.
О. Повстенко значну увагу приділяв науковій роботі, опублікував чимало праць. Упродовж 1939-1941 років журнал „Архітектура Радянської України“ майже в кожному числі публікував створений ним „Словник архітектурних термінів.
О. Повстенко у 1939-1941 роках не просто досліджував Святу Софію, але, як член наукової ради Державного архітектурно-історичного заповідника „Софійський музей“, опікувався нею. Саме О. Повстенкові маємо завдячувати, що Святу Софію Київську не спіткала доля Успенського собору Києво-Печерської лаври. В 1941 році, коли більшовики панічно втікали з Києва і до приходу німців залишались лічені години, на територію Софії в’їхала вантажівка з вибухівкою. Проте він не допустив цього злочину і зробив усе можливе, щоб варвари не зруйнували Святу Софію.
Друга світова війна не обійшла О. Повстенка. Після втрати роботи в соборі Святої Софії, він у 1943-1944 роках читав курс історії українського мистецтва в Мистецько-промисловій школі у Львові під керуванням подолянина Олекси Новаківського. 1944 року О. Повстенко разом з іншими видатними діячами української культури був вивезений до Німеччини й поміщений в концентраційний табір, з якого його в 1945 році звільнили американці і помістили в табір для переміщених осіб.
У 1946-1949 роках навіть у таборах біженців він написав і зумів опублікувати низку цінних праць з історії київських пам’яток і українського мистецтва, розпочав працю над „Історією українського мистецтва“ і, на жаль, видав лише першу її частину.
Перебуваючи у Німеччині, О. Повстенко провадив значну педагогічну і наукову роботу в Українському вільному університеті, де читав лекції з історії українського мистецтва, а також наукову – в Українській вільній академії наук, де на мистецтвознавчих конференціях читав доповіді, був співробітником редакційної колеґії „Енциклопедії українознавства“.
В 1949 році О. Повстенко переїхав до США, працював в різних приватних архітектурних фірмах. Так, фірма Гораса Пізлі й Франка Кола доручила йому оформити проєкт реконструкції „Космос-клюбу“ та будинку корейського посольства у Вашінґтоні. А найбільша у Вашінґтоні фірма Міlls, Реttісоrо & Міlls дала йому можливість виявити свої вміння в архітектурному оформленні фасаду музею Смітсонівського інституту, численних житлових і громадських будинків та інших споруд.
Цінний внесок зробив О. Повстенко і в церковне будівництво. На замовлення української діяспори він безкорисно у співавторстві з архітектом Ю. Корбіним виконав архітектурний проєкт собору Пресвятої Трійці (Вінніпеґ, 1949); іконостас Української православної церкви Андрія Первозваного (Вашінґтон); храму Української автокефальної православної церкви св. Симона (Париж, 1956). Вважаючи цей проєкт своїм „скромним громадським і вояцьким обов’язком“, він увесь свій гонорар у 750 дол. пожертвував на побудову храму-пам’ятника, яким передбачалось вшанувати „пам’ять інших Великих синів України, що спочивають вічним сном у Парижі“. Але, на жаль, пляни спорудження храму св. Симона залишилися не здійсненими.
У 1959 році він одержав третю по значимості посаду архітектора-проєктувальника в канцелярії головного будівельника Капітолію. Майже 13 років він віддав праці в архітектурному відділі, але ця робота була цікавою для нього своєю багатою різноманітністю, вільним вибором високоякісних будівельних матеріялів. До речі, з дозволу головного архітекта Капітолія його проєкт виставкових стендів Бібліотеки Конґресу використав Королівський музей у Лондоні.
О. Повстенко разом із відомим скульптором С. Литвиненком брав активну участь в роботі мистецької комісії Крайового комітету пам’ятника Шевченкові у Вашінґтоні. Діяльність комісії завершилась побудовою величного пам’ятника славному сину України.
О. Повстенко витворив значну резонансну працю про руйнування культурно-історичних пам’яток у Києві, в яких дав загальне уявлення про проблему нищення пам’яток історії. Славнозвісна праця стала найвищим досягненням професора, цей текст є першим в історії новочасного українського мистецтвознавства монументальним дослідженням визначної пам’ятки давньоруської архітектури.
Знаний мистецтвознавець С. Гординський писав: „Це чудова книжка, яка кожного зачарує почуттям прекрасного і буде одночасно відкриттям для наукового світу, бо жодна інша книжка про катедру св. Софії не містила подібного багатства прекрасно виконаних ілюстрацій“.
У радянській Україні неупереджену, правдиву розповідь автора-еміґранта про велично-радісні і сумні сторінки в долі Святої Софії, монастирських споруд XVIII ст., було заборонено, а лічені її примірники, що дісталися на Батьківщину, закрито в спецсховищах.
Свої великі здібності вченого архітекта, мистецтвознавця і талановитого художника О. Повстенко виявив у прекрасній праці про високомистецькі пам’ятки столиці України „Золотоверхий Київ“ (1954). Відомий український вчений, проф. В. Щербаківський, високо оцінивши зміст і мистецьке оформлення книжки, писав: „Цю працю він міг здійснити тільки завдяки тому, що був керівником Києво-Софійського музею-заповідника, і треба дякувати Богові, що саме він, а не хтось інший ним був“. Проф. П. Василенко в часописі „Свобода“ писав: „Науковий характер книжки сполучено з популярним викладом, тому ця праця однаковою мірою цінна буде і для науковців і для найширших мас читачів“.
На жаль, через недугу, брак видавничих фондів і передчасну смерть професорові не довелося закінчити свого задуму до кінця. У зв’язку з виданням „Золотоверхого Києва“ професор також видав серію марок-наліпок (12 штук) із зображенням найцікавіших церковних об’єктів Києва, з яких більшість, на жаль, зруйновані.
Досліджуючи і пропаґуючи українську архітектуру і мистецтво, О. Повстенко опублікував цінні праці про архітектурну й мистецьку красу київських церков.
Крім того, О. Повстенко знаходив час для наукової роботи в ділянці української архітектури і українського мистецтва, невтомно працював для української громади, часто виступав з доповідями на зборах різних громадських товариств, наукових засіданнях УВАН і НТШ, брав участь у спільних Шевченківських конференціях, які проводили Вашінґтонська група УВАН і місцевий осередок НТШ.
Олекса Повстенко був головним інженер-архітектором на будівництві Харківського центрального поштамту.
О. Повстенко створив багато ориґінальних картин. Починаючи з 1937 року, часто брав участь у мистецьких виставках в Україні (Київ, Львів, Москва, Одеса, Харків), його картини демонструвалися на виставках в Німеччині (Авґсбурґ, Баден-Баден, Берхтесґаден, Карсфельд, Мюнхен), США (Вашінґтон, Ню-Йорк, Філядельфія).
За велику й різносторонню діяльність професор був обраний дійсним членом УВАН і НТШ. 18 жовтня 1958 року за дорученням Сенату Українського вільного університету провели в залі НТШ промоцію О. Повстенка на доктора філософії УВУ.
О. Повстенко помер після довгої й тяжкої хвороби 15 січня 1973 року у Вашінґтоні. Похований на Українському цвинтарі св. Андрія в Савт Бавнд Бруці. 16 січня 1983 року з нагоди 10-річниці з дня його смерти відбулося спільне засідання Вашінґтонської групи УВАН і осередку НТШ, присвячене св. п. Олексі Повстенку, а в залі церкви св. Андрія Первозваного була влаштована виставка його друкованих праць та мистецьких творів. На жаль, доля унікальних матеріялів творчого архіву відомого подолянина залишається невідомою. Віднайдено лише незначну частину його книгозбірні та деякі розрізнені матеріяли щодо його діяльности.
Майбутні біографи та історики ще мають детально висвітлити і проаналізувати діяльність О. Повстенка. А сучасне українське патріотичне громадянство в цілому, і подоляни зокрема, мають своїм обов’язком сприяти поверненню із штучного забуття доброго імені і слави цього славетного подолянина, визначного вченого-мистецтвознавця й архітекта-практика.