Відеозустріч між Президентом США Джозефом Байденом і Президентом Росії Володимиром Путіним, що відбулася 7 грудня, спочатку отримала гучні, а часом здавалося, що і захоплені, коментарі українських аналітиків. Проте, велику увагу привертає аналіза, зроблена співробітником Вашінґтонського Центру політики безпеки та Українського інституту майбутнього Андрієм Ілларіоновим, який зібрав у єдине, та, здається, дав найбільш вірогідне роз’яснення всій низці подій та фактів останніх місяців – від першої зустрічі В. Путіна та Джо Байдена 16 червня у Женеві до їхньої відеоконференції 7 грудня.
Те, що відбулося, А. Ілларіонов характеризує як „Мюнхенську змову-2021“, та висновок, який він робить, є невтішним для України. Керівництво США спільно з кремлівським очільником підштовхують Україну до втілення Мінських угод. А це фактично поставить крапку на обраний Україною шлях на евроатлантичну інтеґрацію.
У ґльобальному пляні закулісні антиукраїнські угоди А. Ілларіонов бачить як черговий переділ світу великими державами на сфери впливу. Причому в цьому переділі провідна світова демократія, США, захищає інтереси країни-аґресора та грає проти України, яка стала жертвою російської аґресії. Виглядає як страшна історична посмішка, але Джо Байден став називати Мінські угоди „інструментом забезпечення безпеки НАТО та США“. Британський та французький прем’єри Чемберлен і Даладьє, підписуючи Мюнхенську угоду та зраджуючи Чехословаччину у вересні 1938 року, також вважали, що вони забезпечують своїм країнам мир. За аналогією з Потсдамсько-Ялтинськими угодами Ілларіонов називає досягнуті домовленості Сочинсько-Білодомівськими – за місцем знаходження керівників Росії та США на час проведення відеоконференції.
Безпрецедентна за тривалістю триденна візита до Москви 11-13 жовтня заступниці Державного секретаря США Вікторії Нуланд та така ж безпрецедентна дводенна візита директора ЦРУ Вільяма Бернса, яка відбулася 2-3 листопада, повинні були сприяти остаточному узгодженню позицій російської та американської сторін. 18 листопада 2021 року В. Путін, виступаючи на розширеній колеґії російського МЗС, доручив Сергію Лаврову домагатися (від колективного Заходу, насамперед, від США – С.К.) надання Росії серйозних довгострокових ґарантій її безпеки на західньому напрямку.
А. Ілларіонов вважає, що на той час укладені за спиною України між Росією та США домовленості про безальтернативність виконання Мінських угод вже були оформлені.
30 жовтня близькі до американської адміністрації медія ресурси Washington Post, Politico, Foreign Policy, CNN, (згодом до них приєднається і Блумберґ), розпочали друкувати серію повідомлень про нібито наближення широкомаштабного вторгнення Росії в Україну. Публікацію цих повідомлень А. Ілларіонов назвав розгорнутою проти України дезінформаційною кампанією. Коментуючи ситуацію навколо України у кількох своїх інтерв’ю, він також підкреслив, що російське військове угруповання, яке знаходиться зараз поблизу українських кордонів, вочевидь недостатнє для наступальної операції. (Інформацію про концентрацію російських військ, здатних здійснити вторгнення в Україну, спростовували і український Міністер оборони Рєзніков, секретар РНБО Данілов, інші українські високопосадовці, відповідальні за безпеку країни).
Метою ж дезінформаційної компанії, що проводиться, аналітик вважає створення тиску на українське суспільство в цілому з наміром застрашити його. Українському суспільству таким чином пропонується вибір – або ухвалити Мінські угоди, або жити під загрозою вторгнення з боку Росії.
На жаль, вважає А. Ілларіонов, до компанії США та Росії, до драми, що відбувається на наших очах, приєднався третій гравець – Офіс Президента України. Про це свідчить заява Володимира Зеленського від 1 грудня про готовність до прямих переговорів з Росією, та зроблена в той же день заява Андрія Єрмака про залучення США до вирішення конфлікту на Донбасі. Раніше, 28 листопада, Міністер закордонних справ України Дмитро Кулеба висловився про те, що для вреґулювання ситуації на Донбасі нічого кращого за Мінські угоди немає.
А. Ілларіонов робить висновок, що у ситуації, яка склалася, єдиною силою, що захищатиме стратегічний вибір України, залишається українське суспільство.